Ми з Черкащини. Колись давно наші з братом батьки звели великий добротний будинок в селі недалеко від міста. Вони з любов’ю його облаштували та облагородили ділянку.
Біля батьківського будинку нас і квітник розкішний, і город, і плодові дерева, і зона відпочинку. Згодом передмістя майже злилося з містом, і тепер на нашу малу батьківщину бігають маршрутні таксі, тобто є хороше сполучення з містом.
Донедавна ми дружно жили усією ріднею. Щоліта до батьків приїжджав брат Леонід з сім’єю і ми з чоловіком і сином. Будинок став улюбленою сімейною дачею, де завжди було весело та багатолюдно.
Восени ми всі разом ходили по гриби і робили домашні заготівлі, взимку каталися на лижах, влітку купалися та влаштовували пікніки. Але, на жаль, батьки були вже старенькі, тож упродовж півроку вони нас покинули одне за одним.
Свій міцний добротний будинок і досить велику ділянку вони заповідали так, як вважали справедливим – все розділили навпіл між братом і мною.
Здавалося б, живи і радій. У крайньому випадку будинок і ділянку можна парканом і перегородкою розділити навпіл і ніхто не заважатиме. Скільки у селах таких будинків: на одній половині одні господарі, а на іншій – інші.
Але брат, найнявши доброго адвоката у спадок, розсудив інакше. У мене один син, а у нього троє дітей, і він вважає, що йому мало дістатись дві третини будинку та ділянки. Тому що онуків більше.
Я намагалася пояснити Льоні, що це рішення батьків, і ми не вправі їх засуджувати за це. Але брат уперся, образився, перестав спілкуватися. Спершу зовсім не їздив на дачу. Нам з чоловіком одним важко утримувати і будинок, і ділянку в порядку.
А тепер брат і взагалі заявив, що вступить у спадок, оформить документи і продасть свою половину першому зустрічному, бо йому потрібні гроші. На мій погляд, це зрада п овідношенню до батьків. Вони так любили цей будинок!
Я запропонувала Леоніду у крайньому випадку продати дачу нам. Візьмемо ми з чоловіком кредит і частинами виплатимо вартість половини будинку моєму брату.
Так ні, він, мовляв, ображений, тому мені продавати нічого не хоче. Я не юрист, але наче є якийсь закон, що спочатку треба отримати відмову від співвласників майна, а потім уже продавати чужим людям. Але не знаю, як це діє.
Мені так сумно. Як уявлю, що на улюблених маминих грядках копатимуться зовсім чужі люди, мені так прикро стає, до сліз.
Не знаю, як брата умовити не продавати свою частину батьківської спадщини. І родинні зв’язки руйнуються, і батьківський дім у чужих руках занепаде.
Порадьте будь-ласка, який тут вихід можна знайти? Які добрати слова, щоб не втратити й брата, зберегти добрі стосунки? Може, подарувати йому частину від нашої половини? А якщо він потім усе разом продасть? Я просто у відчаї, щиро кажучи.
Фото – авторське.