– Привіт, Марусе, впізнаєш? Впустиш в хату? – чую я чоловічий голос з вулиці, але поки не підвелася, то не побачила, хто це.
Я якраз в грядках була, малину збирала, бачу, до мого подвір’я під’їхало чорне авто. Я не відразу впізнала Мирона, бо ж пройшло 20 років з нашої останньої зустрічі.
Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати, та я б швидше сподівалася, що зараз град з неба упаде, ніж те, що він наважиться до мене приїхати після всього, що він зробив.
Мирон був моїм другим чоловіком, з першим я розлучилася, коли моєму синові було 10 років. Жили ми в нашому маленькому містечку, добре, що хоч від бабусі мені дісталася однокімнатна квартира, і ми мали житло.
Тоді в нашому районі відкрився ковбасний завод, люди казали, що там хороші зарплати, і я теж пішла туди працювати. Звідки ж я знала, що це аж настільки змінить мою долю?
Там в мене закохався директор цього заводу, і у нас почалися стосунки. Він якраз розлучився з своєю дружиною, важко переживав розлучення, і тому відразу запропонував мені серйозні стосунки.
Я була настільки щаслива, що перестала думати і аналізувати, мені тоді здавалося, що я впіймала щастя за хвіст. Мирон відразу забрав нас з сином в свою шикарну чотирикімнатну квартиру, а мою однокімнатну він продав.
Жили ми з ним дуже добре, але не довго, всього 4 роки. Мирон водив мене в ресторани, купував подарунки, ми з сім’єю їздили на море відпочивати.
Я бачила, що Мирон не любить згадувати про свою колишню дружину, тому і не чіпала цю тему, і так і не дізналася причину їхнього розриву, а даремно, бо одного разу він прийшов додому без настрою, сказав, щоб я збиралася, бо ми розлучаємося.
Ніяких пояснень з боку чоловіка не було, він просто так вирішив. А мене з сином відвіз до своєї далекої бездітної родички в село.
Я тоді нагадала йому, що він продав мою квартиру і забрав гроші, на що Мирон мені відповів, що він на мене з сином витратив значно більше за 4 роки.
Я плакала, пробувала з’ясувати, що сталося, але з боку чоловіка була повна мовчанка. А пізніше я дізналася, що він вернувся до своєї першої дружини, яку весь цей час не переставав любити.
Але це були ще не всі сюрпризи, через місяць я дізнаюся, що чекаю дитину. Та коли я сказала про це Мирону, він лише розсміявся і відповів, що нічого про це не знає.
Скажу відверто, я не сподівалася, що Мирон так легко відмовиться від своєї дитини. Мені тоді було 35 років, сину 15, і я народила ще дівчинку.
Донечка народилася хворою і потребувала лікування, але чоловік навіть не думав допомагати. Тоді я влізла у величезні борги, і була змушена їхати за кордон на заробітки.
Добре, що хоч родичка Мирона виявилася хорошою людиною, і погодилася залишитися з двома моїми дітьми. У мене іншого виходу не було.
Дякувати Богу, з моєю дитиною ситуація покращилася. Але я продовжувала працювати в Італії і висилати гроші. Тут вже і син підріс, він одружився рано, в 20 років, привів невістку додому, і тепер вони вже ростили сестричку.
А я ще працювала в Італії 20 років, лише тепер повернулася. За цей час я сину і доньці по квартирі купила, собі будинок відбудувала, і вирішила, що вже вдома залишуся.
І тут мене знайшов Мирон. Йому хтось сказав, що я приїхала з Італії, і він вирішив повернутися до мене. Його дружини не стало, тепер він знову один.
– Я її любив більше, але і тебе люблю, і у нас дитина є, тому давай зійдемося на старість, – спокійно сказав Мирон.
От що тепер робити? Я запросила його в хату, ми посиділи, поговорили, але я сказала, що мені треба подумати. Та яке рішення прийняти, я не знаю. Що порадите?