З Миколою ми одружилися вже давно, ще за часів студентства. Він не став ходити довго навколо і вже через півроку нашого знайомства зробив мені пропозицію, а ще через два місяці ми одружилися.
Його батьки вирішили забрати Коліну бабусю до своєї квартири, а її квартиру звільнити нам. Так би мовити, забезпечити молоду сім’ю своїм кутом. Ми стали жити разом, все йшло чудово.
Я, як зразкова дружина, намагалася у всьому догоджати чоловікові, допомагала з навчанням, після занять одразу бралася за готування, прання, прибирання, намагалася забезпечити вдома затишок та комфорт.
Колю нічим, крім виносу сміття, не напружувала. Після навчання він приходив, я його годувала, і він йшов до кімнати дивитися телевізор чи грати на комп’ютері.
На вихідних ми могли погуляти, або ж він ходив із друзями, а я залишалася вдома готувати та прибирати. Іноді навіть доводилося лекції писати за нього, робити курсові роботи. Я намагалася бути зразковою дружиною та господинею, предметом заздрості його друзів.
Перші проблеми виникли на останньому курсі інституту. Я писала дипломну роботу, багато часу приділяла навчанню, затримувалася в інституті. Часу на домашні справи було мало, іноді навіть не було чого їсти. Такий розклад не влаштовував Колю.
Він звик, що вдома на нього чекає їжа, чистота, написані лекції та дружина в ліжку. Тому, коли цього не стало, він почав обурюватися. На всі мої відмовки, що я не маю часу, Коля починав кричати, що мої проблеми його не хвилюють.
Допомагати мені по дому він категорично відмовлявся, мовляв, не чоловіча ця справа, мити підлогу та посуд. Хоча часу він мав достатньо, диплом за нього писав хтось інший, він домовився. Я почала готувати і прибирати ночами, але через вічне недосипання почалися проблеми з навчанням, я спала на лекціях.
Через три місяці такого життя Коля пішов жити до мами. Я залишилась одна. Спочатку дуже переживала, а потім зраділа, адже тепер мені ніхто не заважає і я можу повністю присвятити себе навчанню.
З чоловіком ми бачилися лише у вихідні. Свекруха не раз мені казала, що не можна так жити. Але чомусь дорікала в цій ситуації тільки мені, Коля був у всьому правий. Мої аргументи не враховувалися зовсім. Мені було образливо.
Через два місяці я захистила диплом, склала іспити та закінчила інститут. Тепер я знову була вільна. Коля повернувся до мене, ми почали жити як раніше, він теж абияк зміг захистити диплом.
Після закінчення інституту постало питання про пошук роботи. Весь час, поки ми навчалися, нам допомагали батьки. Тепер вони відмовлялися допомагати і вимагали від нас самостійності та самозабезпечення. Я була не проти, роботу знайшла швидко і щосили працювала, заробляючи невеликі, але гроші. Коля не поспішав із пошуком.
Йому все було не так, то маленька зарплата, то далеко від дому, то графік, то ще купа відмовок. Він сидів удома чи зустрічався із друзями, пив пиво, відпочивав. Домашній клопіт був так само на моїх плечах. Я бігла після роботи додому і поспіхом готувала вечерю.
Колю стало вічно щось не влаштовувати, він сидів удома, йому було нудно, тож чіплявся до кожної дрібниці. Я розривалася між роботою та будинком, не встигала, у мене не було сил. Чоловік нічим не допомагав, а лише дорікав.
Почалися сварки, я мовчала, плакала, намагалася догодити йому щосили, любила його. У наші сварки почала влазити свекруха, яка теж все життя жила за правилом «жінка має тягнути на собі все». Докори посипалися з двох боків.
Через півроку Коля все ж таки зміг влаштуватися на роботу. Він приходив пізно ввечері, тому я мав час на прибирання та готування. Мені полегшало, я стала встигати робити домашні справи, сварки на якийсь час припинилися.
Через рік я чекала дитинку. Все проходило важко, я сильно втомлювалася, не могла так само пурхати після роботи по дому. Знову почалися докори та суперечки. Чоловік не розумів мого стану, не шкодував, вимагав уваги та турботи лише до себе.
Я намагалася все встигати, але всі мої спроби доклали мене і довели до лікарні. Чоловік знову поїхав до мами. Я пролежала на збереженні місяць, після виписки мені було призначено повний спокій.
Дізнавшись про це, Микола вирішив не повертатися додому. Йому була не потрібна так дружина. На вихідних він відвідував мене. Мені було гірко та прикро, я часто плакала. Вже тоді треба було тікати від нього, побачивши його у всій красі, його егоїзм, але я продовжувала його терпіти.
Народився син, але ця радісна подія не принесла щастя та порозуміння до нашої родини. Чоловік повернувся додому, та ненадовго. Дитина плакала, за нею потрібно було весь час доглядати. Коля не висипався, його це дратувало, їсти не було чого, я не встигала нічого по дому.
Знову почалися докори та суперечки. Із сином він зовсім не хотів допомагати, вважав, що всім має займатися мати. А в мене просто не вистачало рук, сил та часу. Чоловік мене не розумів. Він приходив увечері, вимагав вечерю, дивився телевізор і йшов спати. За весь вечір він міг навіть не підійти до сина.
Якось, коли я не спала вже два дні через хворобу сина, Коля прийшов і знову почав сипати закидами. Тоді я не почала мовчати, висловила йому все, що про нього думаю. Чоловік розлютився і знову суперечка.
Я впала, почала плакати, а Коля пішов до мами. Ми не бачилися місяць. Я подала на розлучення, але якимось чином ми все ж таки помирилися.
Тут зіграла роль свекруха, яка наполегливо наполягала, що дитині потрібен батько, що Коля шкодує про вчинене, що мої батьки надто далеко і їхати до них з немовлям було б безглуздо. Я погодилася та вирішила дати чоловікові ще один шанс.
На якийсь час наше життя налагодилося, але і зараз, через два роки я не бачу підтримки в чоловікові. Він менше дорікає, але так само холодний до сина і до мене. Коля працює, потім проводить час як хоче, мені не допомагає. Ми живемо як сусіди, а я його хатня робітниця.
Я так намагалася бути ідеальною дружиною, нічим не напружувати чоловіка, що він у результаті став лінивим, егоїстичним та безпорадним чоловіком. Я сама зробила його таким. Тепер пожинаю плоди свого багаторічного піклування.
Перевиховати не вийде, він має надійний тил в особі мами, яка так само за ним. Я зла на саму себе, яка так намагалася догодити чоловікові, що робила все на шкоду собі.
Поки живемо разом, син ходить у садок, я вийшла на роботу. Чекаю наступної суперечки, після якого зможу все-таки грюкнути дверима і уникнути такого чоловіка…
Фото – авторське, ілюстративне.