– Навіщо тобі та квартира, ти ж звикла жити в будинку? – повчала мене моя рідна сестра Оксана.
Я якраз повернулася додому з заробітків з кругленькою сумою, і хотіла придбати собі квартиру, щоб жити окремо від сина з невісткою, але сестра стала мене переконувати, що мені в квартирі буде не комфортно, і щоб я вкладала краще гроші в свій будинок.
– Стефо, зроби добудову, організуй окремий вхід, і живи собі у себе вдома. Знаєш, як це гарно вийти зранку на своє подвір’ячко, вдихнути чистого повітря, помилуватися красою квітів, які щойно розпустилися, – казала сестра. – А на балконі що тебе чекає? Сама подумай. Та й до молодості ти не йдеш, а там ліфт, сходи, одним словом, думай…
А що тут думати? Я і сама розумію, що на старість мені би краще було в селі жити. Але ж на будинок у мене грошей нема, я за 5 років в Італії заледве на однокімнатну квартиру назбирала, і то не нову, а десь в уже обжитому районі.
Я б з радістю залишилася вдома, і вкладала б гроші в будинок, якби не Ніна, невістка моя. 10 років тому мій єдиний син Ігор одружився і привів невістку додому.
Я дуже раділа, бо завжди мріяла мати донечку, і була впевнена, що знайду з невісткою спільну мову. Та щойно Ніна переступила поріг нашого дому, я зрозуміла, що з нею буде не так просто домовитися, як я собі думала.
Молода невістка відразу почала наводити в чужій хаті свої порядки, і вміла перевернути будь-яку справу так, що син вірив дружині, а не мені, своїй мамі.
Терпіла я, намагалася згладжувати всі гострі кути, не перечила невістці, з дитиною допомагала, коли онук народився, але невістка прокидалася зранку і навіть не віталася зі мною, проходила повз як попри пусте місце.
А якось Ніна дуже раптово змінила свій тон, стала милою і привітною, але не надовго. Причина відкрилася дуже швидко.
– А чого вам, Стефаніє Миколаївно (мамою мене невістка принципово не кликала), в Італію не поїхати? – каже якось мені Ніна. – Он, інші жінки їдуть за кордон, дітям своїм неабияк допомагають, а ви вдома сидите і шукаєте причини, чого б зі мною посперечатися. Ну хіба це діло?
Я хотіла її спитати, мовляв, це я шукаю причини, щоб посваритися, але вирішила промовчати, так точно буде правильніше.
– От бачиш, Ігоре, твоя мама і тут не хоче нам допомогти, а могла б, – звернулася тоді невістка до мого сина.
Ігор, звичайно, підтримав свою дружину.
– І справді, мамо, а чому б тобі не поїхати? І собі заробиш, і нам допоможеш, – каже мені син.
Ця розмова мене так зачепила, що я проплакала всю ніч. Дожилася, що рідний син мене з дому випроваджує, але потім я заспокоїлася, все собі обдумала, і зрозуміла, що невістка мені підкинула не найгіршу ідею.
І я вирішила їхати, поки ще в силі, заробити собі на старість. Грошей додому я не висилала, і сама не приїжджала. А навіщо, якщо я знала ставлення до мене і невістки, і сина.
За 5 років я склала кругленьку суму, якраз вистачить на однокімнатну квартиру. Діти весь цей час на мене злилися, через зуби спілкувалися, а коли я приїхала, то змінили риторику, бо сподівалися, що я їм свої євро віддам.
І сестра моя туди ж – вкладай, Стефо, гроші в будинок, не треба тобі ніякої квартири. Твої діти вже все зрозуміли, і вони змінять своє ставлення до тебе.
Оксана вважає, що старість треба разом з дітьми проводити, тому мені варто все забути, вкласти гроші в будинок, і жити разом.
Та мені чомусь зовсім не хочеться це робити, таку образу маю на невістку і сина. Вони і справді наче змінилися, але хто його знає, а може вони просто таку роль грають, а коли я їм віддам гроші, то все буде як колись.
А як ви вважаєте, що краще – купити мені для себе окрему квартиру чи вкласти всі зароблені євро в будинок?