Я думала, що путівка на море в Єгипет, яку я побачила у чоловіка в ноутбуку, для мене і нашої донечки. А виявилося, що чоловік купив її для своєї мами і її нареченого. Слів нема! Хочу розлучення.
Ця думка гуділа в моїй голові, мов сирена, яка не дає спокою ні вдень, ні вночі. Все почалося кілька днів тому. Ми з донечкою мріяли про відпочинок біля теплого моря.
Я уявляла, як ми разом будуємо замки з піску, плаваємо, насолоджуємось заходами сонця. Софійці дуже потрібно оздоровитися, а мені – відпочити.
Але цієї ідилії, здається, не буде.
Того вечора я випадково заглянула в ноутбук чоловіка. Не те щоб я мала звичку копатися в його речах, але техніка в нас спільна, і це виглядало зовсім невинно.
На екрані був відкритий лист з підтвердженням бронювання путівки. Коли я побачила наші улюблені слова — “Шарм-ель-Шейх, 5 зірок, all inclusive”, — моя душа затріпотіла від радості.
Та радість змінилася на розчарування і обурення, коли я прочитала далі: пасажири — Світлана Петрівна та Петро Миколайович.
Світлана Петрівна — це моя свекруха, а Петро Миколайович — її новий наречений. Мій чоловік не лише не подумав про нас з донечкою, а й вирішив подарувати відпочинок своїй мамі й її обранцю.
Я сиділа за столом, відчуваючи, як хвиля образи, гніву і розчарування піднімається в мені. Перед очима промайнули всі моменти, коли я мовчки терпіла його “особливе” ставлення до своєї матері.
Вона завжди була в центрі Сашкової уваги, і мені часто здавалося, що я в цьому трикутнику просто зайва.
Того вечора я не могла спати. Мені хотілося зрозуміти: як ми опинилися тут? Як з дружини, яка мріяла про щасливий шлюб, я перетворилася на жінку, яка думає про розлучення?
Наступного дня я вирішила поговорити з Сашком. Чоловік повернувся з роботи втомлений і явно не готовий до серйозних розмов, але я не могла чекати.
— Ти купив путівку для своєї мами й її чоловіка? — запитала я, ледь стримуючи емоції.
Він зітхнув, не піднімаючи очей.
— Так. У неї був важкий рік, і я вирішив зробити їй подарунок.
— А про нас із донькою ти подумав? Чи ми не заслуговуємо на відпочинок? — мій голос почав тремтіти.
Він мовчав. Це мовчання стало останньою краплею. Я зрозуміла, що більше не можу жити у світі, де мене постійно ставлять на друге місце.
Я зібрала свої думки й сказала:
— Знаєш, якщо ти більше думаєш про свою маму, ніж про власну сім’ю, то, мабуть, я просто не на своєму місці.
Його очі розширилися, але він нічого не відповів.
Того вечора я почала шукати інформацію про адвокатів. Я вирішила, що маю діяти. Якщо я сама не подбаю про себе і свою донечку, то хто це зробить?
Зараз я сиджу біля вікна з чашкою кави. Надворі холодний грудень, але в моїй душі поступово з’являється тепло. Я зрозуміла, що іноді розрив — це не поразка, а шанс почати нове, краще життя. І я готова скористатися цим шансом.
А ви знову пробачили б чоловіка на моєму місці, чи подали б на розлучення? Я розумію, що Софійка буде без рідного тата поруч, але і від такого сімейного життя я неймовірно втомилася.
Фото – авторське, ілюстративне