Я довго думала, але все таки вирішила подарувати сину й невістці квартиру. Хто дітям крім мене допоможе?
На сватів в цьому плані нічого сподіватися, живуть у своє задоволення, сваха по салонам ходить, сват дачу будує – там свої клопоти. Вони ще на весіллі сказали, що тепер Аня й Тарас – дорослі й нехай розраховують лиш на себе.
Тепер коли я навідуюсь до сина, сльозами від такого ставлення обливаюся – оце так отримала вдячність! Але про все по порядку.
Відводячи свого сина до підготовчого класу однієї престижної школи нашого міста, я вже мала чіткий план на його майбутнє. Мені хотілося, щоб Тарасу завжди дивилися у слід із заздрістю та повагою, а не тикаючи пальцем у спину, шепочучи про те, що він виріс без батька.
Тяжка ноша матері-одиначки – виховати гідну людину без жодної допомоги. Але я зі своєю задачею всього мого життя достойно впоралася.
Щиро кажучи, було досить складно. Якщо зараз ви в соцмережах натрапите на пост якоїсь розлученої жінки, це обов’язково буде позитивне відео або мотивуюче фото. Не знаю, навіщо вони це роблять. Напевно, більше для власної мотивації. Я не вірю в щирість таких дописів. Бо мені довелося ой як несолодко свого часу.
Після розлучення мені, крім квартири, дістався ще й один із автомобілів чоловіка. Добра, надійна машина, яку я, як і належить досвідченому автомобілісту, любила всім серцем. Але її довелося продати, адже зарплати на всі мої плани, звісно, не вистачало.
Підготовчий клас, спортивна секція. Ще я думала, може, нехай Тарас займеться малюванням. У нього виходило. Але потім виявилося, що часу на це точно не вистачить. Син не висипався, постійно нив, що художником йому не стати, і я вирішила його почути. Ми багато розмовляли, гуляли.
Шкільні роки минули швидко. Син був впевненим хорошистом, а долі відмінника для нього я, як мати, не хотіла. Креативність розвивається, коли робиш помилки, а не зубриш шкільну програму. За цей час Тарас досяг успіху в легкій атлетиці. Виш вибирав сам, але я завжди знала, що він захоче бути менеджером.
Для роботи з людьми потрібно мати швидкий розум, гарний вокабуляр, кмітливість та потрібні знання. Всі ці якості він мав з надлишком. Тож я не здивувалася, коли одного разу він прийшов до мене і сказав, що його взяли на роботу. На гарне, перспективне місце.
Тарас тоді вчився на третьому курсі університету, але син добре вмів розподіляти час та поєднувати кілька видів діяльності.
Але не всі новини були однаково приємні. Через кілька місяців з’ясувалося, що у Тараса, виявляється, вже є серйозні стосунки з дівчиною Аненю. У нього й раніше були якісь подруги. Але Аню я знала особисто.
Вони кілька разів розлучалися та сходилися. Вона постійно вимагала до себе уваги. Телефон у дівчини завжди був у руках. Словом, типова представниця свого покоління.
Особисто у мене з нею конфліктів не було. Але кожна суперечка з моїм рідним, єдиним сином відгороджувала мене від неї краще за будь-яку особисту суперечку. І ось, виявляється, у них двох тепер все прекрасно нарешті. Тож час би їм уже одружитися.
Мої прохання обговорити ситуацію, не поспішати ні до чого не привели. Та й не могли ні до чого привести, я виховала сина так, що у прийняті рішення на нього не міг би вплинути ніхто. Виховала справжнім чоловіком.
На весілля я подарувала молодятам двокімнатну квартиру моєї матері, як вже на небі. Я говорила зі сватами, і вони обіцяли надати якусь суму на ремонт. Але щось м’ялися, добре, що у сина вже до цього віку були свої заощадження і він сам взявся за справу.
Незважаючи на те, що ремонт тривав лише кілька тижнів, частину роботи було зроблено. Чому так швидко?
Виявилося, що Аня чекає дитину. І для Тараса це змінило все. Він почав більше приділяти часу кар’єрі, закинув ремонт квартири, почав слухатися дружину і виконувати всі її примхи. Коли онук народився, мені довелося просити, щоб уперше самій потримати його на руках. Милий малюк, дуже схожий на сина.
Якщо судити з того, як я виховувала сина і як невістка виховує мого онука, це небо та земля. Я вкладала в Тараса всі сили, емоції та кошти. Для того, щоб моя дитина не забуксувала у розвитку ще на рівні раннього дитинства. Щоб був результат. У цей час Аня, як мати і домогосподарка, мене просто лякала.
Вона цілими днями сидить із телефоном у руках і не помічає нічого навколо. Я дуже рада, що технології останнім часом «стрибнули» так далеко: розумний пилосос працює, пральна машина, телевізор і посудомийка теж не відстають.
Всі прилади дуже полегшують нам життя і заощаджують час, щоб просто спілкуватися в соціальних мережах і і махнути рукою на рідну дитину. Та й мені вона ніколи чаю не подасть, коли в гості приходжу.
Коли я поскаржилася сину, розповіла свою точку зору, він, напевно, вперше у своєму житті, підвищив на мене голос. Сказав, що він сам вирішить, як йому жити. А якщо я не припиню ябедничати, то можу більше до їхньої квартири не приходити.
У їхню квартиру! Я тоді промовчала, хоч і добре знала, чиї слова виривалися з мого сина.
Виходить, ось так. Я стільки часу і сил віддала вихованню сина, і все це виявилося марним. Аня, дівчина без знань і навіть якогось елементарного смаку, забрала в мене все. Сина та онука. І, по суті, мамину квартиру.
Тепер я просто окрема, чужа жінка, котра іноді може прийти до них у гості. Але без жодного права критики чи власної думки.
Сумно усвідомлювати це, але, напевно, якби я була такою матір’ю, як невістка, у результаті для мене нічого не змінилося б. Прямо якийсь феномен і точно великий недолік у сучасному вихованні. Можливо, потім щось зміниться. Але поки що я перебуваю на пташиних правах і нічого змінити не можу.
Можливо, почую ваші поради, як вплинути на невістку, змусити її поважати мене і бути вдячною за подароване їм з сином житло?