Я боюся, що при розлученні чоловік і свекруха заберуть у мене дитину, вона все для цього зробить. У них бізнес і гроші, а я хто – пташка у золотій клітці. А починалося все досить щасливо.
Познайомилися з Олександром, закохалися, почали зустрічатися, побралися. Чоловік довгий час працював на спільній фірмі вітчима і своєї матері.
Потім йому довелося звідти піти, бо Павлина Платонівна і вітчим розлучилися, і фірма залишилася її колишньому чоловіку. Я тоді думала, що тепер чоловік окремо вестиме бізнес, сам почне заробляти і вирішувати.
Але ні, Сашко і надалі радиться зі свекрухою у всьому. Та й гроші вона йому дає. Живемо, по суті, на утриманні Павлини Платонівни.
Я проти цього всього, кажу Олександру, що це погано – залежати від батьків. Він у відповідь ображається, каже, що мама не просить нічого натомість.
А те, що вона все знає про мене, про нашу сім’ю і про моїх батьків все до дрібниць, бо чоловік їй все розповідає – він це вважає як так і треба.
Я там уже давно погана невістка, претензії нескінченні на мене. Причому її причіпки позначаються наших відносинах із чоловіком, на атмосферу в нашій родині.
Загалом, ситуація дуже сумна, я нічого не вирішую і зі мною абсолютно не радяться і не рахуються. Від мене, як чоловік каже, немає ніякого толку.
Я його підтримую як можу, але хіба я можу зрівнятися з матір’ю, яка його матеріально підтримує? До речі, живемо в будинку, який купила його матір нібито з душевною доброти, а насправді переслідувала свої цілі.
Ми жили в Києві, тепер живемо за містом, вибратися я звідси не можу, бо у нас маленька дитина. З подругами не спілкуюсь, нікуди не ходжу. Живу як у клітці.
Ще й чоловік постійно мною незадоволений, висловлює своє невдоволення щодня, і мною як дружиною, і тим, як я виховую дитину.
Напевно, вихід тут може бути один – розлучення. Але мені страшно уявити, що буде з нашою донечкою, я більш ніж упевнена, що її намагатимуться відібрати, там свекруха все зробить для цього. Як мені вчинити?
Фото – авторське.