У мене донці 4 роки, працюю я не на повній зайнятості, тому маю досить вільного часу і ми часто з Веронічкою їздимо маршруткою з Києва в село не далеко від Броварів. Де живе моя бабуся. Дорога займає трохи більше години в одну сторону, зате дитина гуляє на свіжому повітрі в бабусі, серед квітів, а я щось допомагаю.
Поїхали і вчора, а тут ця пані зі своєю сумерою в маршрутці, каже мене: візьміть свою дитину на руки, а я сяду! Квиток я на дочку беру, але таке почалося!
Перед поїздкою ми, як завжди, зайшли зайшли в магазин і накупили бабусі різних гостинців. Пакет вийшов дуже об’ємним. Коли ми посідали в автобусі, пакет зайняв весь простір під нашими ногами.
Моя бабуся живе на самому початку села, тому я завжди купую квитки на початку автобуса. Щоб потім було легше виходити і не турбувати решту пасажирів своїми сумками.
Автобус уже під’їжджав до виїзду з Києва, коли на узбіччі дороги з’явилася жінка з величезною сумкою. Водій зупинив автобус і допоміг жінці занести сумку до салону. Ще тоді мені здалося дивним, що вона навіть не подякувала водієві за допомогу. Але ж хто знав, що на цьому пригоди лиш починаються.
Майже у кінці автобусу було ще два вільні місця. Усі пасажири вже влаштувалися на своїх місцях і готувалися до годинної поїздки. Хтось начепив навушники, хтось уже дрімав. Ми з донечкою тихенько розмовляли про те, що бачили за вікном.
Я навіть не відразу звернула увагу, що жінка нависла над нами, наче велика дощова хмара.
– Візьми доньку на руки і поступися мені місцем» – скомандувала жінка дивлячись на мене. Від такого командного тону в мене пропав дар мови.
– Вибачте, але я спеціально купила донці окреме місце, щоб нам з нею зручно було їхати, – відповіла я грубій жінці, коли до мене повернулася мова. Але жінка, мабуть, навіть не почула, що я їй сказала.
У нашій сім’ї не прийнято розмовляти командним тоном. І дочка просто не розуміла, що відбувається.
– Там в кінці автобуса є вільні місця, а нам виходити на початку села, – пробувала пояснити я, сподіваючись, що жінка від нас відстане.
Але пані продовжувала нависати над нами та голосно дихати. Інші пасажири просто спостерігали і ніхто не втручався. Я зрозуміла, що треба бути наполегливішою, хоча батьки завжди вчили бути ввічливою зі старшими.
– Якщо хочете, сумку можете залишити тут у проході. Вона нам не заважатиме, – сказала я. Я чекала, що жінка побачить вільні місця і піде сяде.
– Я бачила місця, але мені далеко туди йти, а ви можете і посунутися, – заявила мені жінка командним тоном. Я зробила вигляд, що не почула її, повернулася до вікна, в яке дивилася донечка.
Автобус виїхав на грунтівку і підстрибував на кожній купині. Пані підстрибувала разом із ним, але пройти салоном так само не бажала. Деякі пасажири вже цікаво спостерігали за нашим діалогом.
Чоловік через прохід від нас не витримав і попросив жінку пройти і не загороджувати прохід. До нього підключилося ще кілька пасажирів і в автобусі здійнявся справжній ґвалт. Жінка встигала відповісти всім на одному подиху. І тут автобус різко загальмував.
Сумка огрядної пані плавно проїхала до виходу. Водій підвівся зі свого місця, відчинив двері і виставив сумку на вулицю. А потім попросив і жінку залишити маршрутку. Він простяг їй оплату за проїзд.
Жінка глянула на нього спокійним поглядом, але мовчки вийшла з автобуса. Двері автобусу зачинилися і ми поїхали далі. У салоні запанувала тиша.
А у наступну хвилину водій голосно сказав, щоб чув увесь салон маршрутки:
– Вона щотижня їде зі своєю величезною сумкою і завжди знаходить когось, з ким почати конфлікт. Більше ніколи не братиму її до свого автобуса, нехай скаржиться начальству.
І от що це за людина така, ця огрядна пані?
Фото – авторське.