Я дуже помилялася у ставленні до своїх дітей, і тепер я неабияк шкодую про це. У мене є два сина, і синів я однаково любила, а от про їхніх дружин я такого сказати не можу, бо старшою невісткою я дуже пишалася, а молодшу не любила зовсім.
Ми з чоловіком ніколи не жили бідно, мали і будинок великий, і машину, і господарку. Двом своїм синам ми намагалися дати лише все найкраще.
І коли прийшов час їм одружуватися, то ми з чоловіком по-доброму їм порадили вибирати дівчат з заможних сімей, щоб придане було хороше.
Старший син нас послухав, засватав Іванку – доньку голови сільради. І красуня, і розумниця, і багачка – та моя душа співала від такого вдалого вибору сина.
Свати єдиній доньці віддали новий величезний будинок, а ми, щоб не відставати, віддали старшому сину нашу машину. Стали молодята собі жити, а невдовзі і першого внука нам подарували.
Звичайно, що ми раділи, адже син в таке добро потрапив. А от про молодшого свого сина я такого сказати не можу. У сусідньому селі він знайшов собі дівчину, і коли привів її до нас додому, то я аж присіла. Леся його – сирота, виховувала її бабуся, то ж про жодне придане і мови не могло бути.
Як я вже не відговорювала сина від цього шлюбу, але він мене не послухав, таки одружився з Лесею. Я ж думала йому будинок відписати, бо старшому машину ми дали, але оскільки він нас не послухався, то і залишився без спадщини.
Горнулися ми більше до старшого сина і до його сім’ї, сподівалися, що саме біля них ми старість свою зустрінемо, але з часом я стала помічати, що старша невістка не радіє нашим візитам, швидше навпаки.
Син теж під впливом дружини став віддалятися від нас з батьком, бо невістка не любила до нас в гості приходити, і сина не пускала. Дійшло до того, що на свята вони кликали до себе лише багатих сватів, а про нас просто забували.
Тож нам з чоловіком не залишалося нічого, як тільки змиритися і господарювати самим, не сподіваючись на допомогу дітей. Але нещодавно я захворіла і потрапила в стаціонар. Чоловік відразу зателефонував старшому сину і сказав, що нам їхня допомога потрібна, але син дав всього тисячу гривень і на цьому все.
Він зверхньо нагадав, що він у нас не єдина дитина, і пора б і брату включитися. І тут я, нарешті, згадала, що у мене і справді є ще молодший син. Боязко набрала його, бо не знала, як він відреагує на мій дзвінок.
На диво, Олег дуже зрадів, коли почув мій голос, і вже через годину вони з невісткою були у мене в палаті. Леся принесла домашньої смакоти – бульйон зварила, яблучка запекла в духовці. Син до лікаря пішов питати що й до чого. Сидять двоє біля мене, щебечуть, наче нічого і не було.
А мені вперше в житті стало соромно за себе. Я ж дуже несправедливо повелася з молодшим сином і невісткою, а вони на мене, виявляється, зла зовсім не тримають. Одним словом, виходили мене діти, з їхньою допомогою я швидко пішла на поправку.
Днями у мене був ювілей, і я запросила двох синів з невістками до себе. Старший син сидів без настрою, а потім сам почав про спадщину говорити. Він налякався, що тепер, коли я налагодила стосунки з молодшим сином, я йому наш будинок перепишу. Тому старший син наполягає на тому, щоб я уже робила дарчу на них двох.
Я сказала, що подумаю. Але мені таки хочеться будинок свій Олегу подарувати, бо так виглядає, що саме біля них з Лесею я прихилю свою голову.
Але я сумніваюся, чи знову не зроблю помилку, обділивши старшого сина, адже дітям треба давати все порівну. То як мені бути?