Я розгублено і спантеличено дивилася на жінку, яка стояла біля моєї хвіртки, без попередження, без якогось там дзвінка, з валізою своїх нехитрих речей.
До мене прибула моя перша свекруха. Ганна Мартинівна з наївним новинним обличчям зайшла до мене і сказала:
— Голубонько, тобі ж все одно треба допомога з дітьми, поживу поки що з тобою.
Я розгублено кліпнула очима. Здається, не вистачало лише музики з фільмів про комедії ситуацій.
— Ганно Мартинівно, — почала я, намагаючись підшукати слова, які не образили б її. — Це якось раптово з вашого боку.
— Та що тут раптового? — махнула вона рукою. — У тебе ж діти, та ще й чоловік новий. Гляну за малими, поки ви там свої весільні штуки вигадуватимете.
І з цими словами вона переступила поріг, поки я стояла в ступорі.
Виявилося, виявилося, що її нова невістка, міська власниця салону краси, вважала, що «дорослі люди повинні жити окремо». І моя колишня свекруха просто не знайшла спільної мови з новою обраницею сина.
А мій колишній чоловік у цій ситуації вирішив залишитися нейтральним і делікатно запропонував своїй мамі знайти інше місце для проживання. І, мабуть, у її списку варіантів я опинилася найзручнішою кандидатурою.
Мій теперішній чоловік Роман, повернувшись додому з роботи, побачив нас за чаєм на кухні й одразу помітно напружився.
— О, гості? — спитав, кидаючи сумку на стілець.
— Не зовсім, — відповіла я, намагаючись усміхнутися. — Ганна Мартинівна, так би мовити, трохи поживе з нами.
Роман мовчки подивився на мене, потім на неї, кивнув і вийшов до спальні.
У перший вечір усе пройшло відносно спокійно. Ганна Мартинівна допомогла з вечерею – запекла свою фірмову курочку, помила посуд і навіть розібрала частину речей.
Однак на другий день стало ясно, що вона збирається не просто жити тут, а «керувати парадом».
— Не можна ж отак виховувати дітей! — вигукнула вона, коли я дозволила малим подивитися мультики після обіду. — У мої часи діти після обіду читали книжки!
— У ваші часи ще й телефони дискові були, — буркнула я, намагаючись не підвищувати голос.
До того ж вона почала давати Роману поради, які він явно не просив:
— Ромчику, а що це в тебе стільки молока в холодильнику? Не корисно дорослій людині стільки молочки пити. Треба більше компотів!
Роман мовчав, але я бачила, як у нього сіпалася брова.
Здавалося, що вона непомітно намагається захопити контроль. Але найцікавіше сталося через тиждень, коли одного дня вона запросила мого колишнього чоловіка Олега і його обраницю до нас на вечерю.
— Мамо! — сказав Олег, коли зайшов на кухню. — Ти що оце чудиш?
— Олег, мовчи. Я намагалася зберегти наші родинні зв’язки. Що тут такого?
Тим часом його наречена Оксана зверхньо оглянула кухню і промовила:
— Ну й запах у вас тут! Я до цього не звикла.
Мені довелося всіма силами стримуватися, щоб не виставити її за двері. Але Ганна Мартинівна сприйняла це на свій рахунок і видала:
— Так, голубонько, тут у нас село, а не твій гламурний салон. І я б радила тримати язика за зубами!
Результат? Оксана грюкнула дверима, а Олег почав сперечатися з матір’ю. Тільки мій Роман, стоячи осторонь, ледь помітно усміхався.
Пізніше того вечора, коли всі розійшлися по кімнатах, Рома підійшов до мене й прошепотів:
— Ти ж розумієш, що так довго тривати не може?
Я кивнула, погоджуючись. Наступного дня ми вирішили спробувати дипломатію.
— Ганно Мартинівно, — почала я за сніданком. — Може, вам краще знайти собі окрему квартиру? Ми допоможемо з пошуками та і Олег, думаю, не відмовиться вам допомогти.
— Окрему квартиру? — зітхнула вона, ніби це було найбільше розчарування в її житті. — Ну, добре. Якщо вже вам зі мною так важко, що я можу зробити.
І ми знайшли моїй колишній свекрусі досить швидко однокімнатну квартиру-студію. Але рівно через місяць вона повернулася з несподіваною новиною:
— Я зустріла чоловіка. І я тепер виходжу заміж!
Цього разу в ступорі були всі: і я, і Роман, і навіть мій колишній чоловік.