Мене звуть Галя, мені 36 років, з них три я на фронті провела. Так сталося, що пішла я на службу за чоловіком. Двох дітей залишила зі своїми батьками. Ігор мій у війську з 2018 року. Я так скучила за ним, відчувала, що це правильне рішення. Мама вмовляла мене не йти, та я не послухала.
Спочатку я працювала на кухні, годувала наших військових, згодом стала медикинею, надавала першу допомогу пораненим. Я відчувала, що рятую життя. Та мого Ігоря не врятували. Три дні він лежав поранений, а забрати його змоги не мали. Я втратила чоловіка назавжди. Та додому не повернулася, знала, що мушу далі служити за нас обидвох.
Пів року тому ми везли поранених до стабілізаційного пункту, коли раптом потрапили під обстріл. Двоє військових загинули, всі решта дістали поранення та контузії. Так само і я. Утім, вважаю, що мені пощастило. Уламок не пошкодив важливих органів. Найбільше я потерпала саме через контузію. В мене змінилось мовлення, постраждала координація і страшенно увесь час боліла голова. Спочатку я перебувала в госпіталі в Дніпрі. А тоді мене відправили на реабілітацію до Києва.
Понад усе я мріяла зустріти дітей, та не хотіла, аби вони мене бачили такою. Тож вирішила спочатку оговтатися. І ось днями я їхала на маршрутці до лікарні на огляд. Як раптом водій почав на мене кричати:
– Де посвідчення?
– Зараз знайду! Заждіть!
– Шукай швидко, або виходь! Глянь, вона ще й п’яна. Який сором! Думають, що як форму натягнули, то все їм можна!
Я не знала, що казати! Мене наче струмом вдарило. Не хотілося пояснювати, що я після контузії, тому трохи дивно говорю.
– Ну, що знайшла?
– Ні, зараз!
– Все, вимітайся! Бо зараз поліцію викличу!
Я не мала бажання їхати з цим водієм. Рушила до дверей маршрутки, та щойно почала виходити – він рушив. Я мало не впала. Та найгіршим було не це. Такого приниження я ще ніколи не зазнавала. Мене наче в землю втоптали. І ніхто довкола не заступився. Люди відвернулися і почали дивитись просто у вікна. Якоїсь миті мені кортіло сказати їм всім, що з таким ставленням до військових – війну нам не виграти. Але в горло мені наче здавило. Що б ви робили на моєму місці?