Дзвонила дочці сусідка Марія, вона про зятя й розповіла, що бачила нашого Микиту з іншою фіфочкою. Ну скільки можна! Я точно упевнена, що спрацювало наше родове, так і сказала донечці. І що робити – не знаю.
Справа чоловіками у нас у роду суцільна біда. Мій батько після 14 років щасливого шлюбу зненацька не витримав і почав пити. Не слухався ні мою маму, ні колег по роботі. І в якийсь момент просто пішов із дому, залишив усе майно і зник.
Сусіди згодом казали, що бачили його на вокзалі. Мабуть, вирішив розпочати життя з нуля. Не розумію такого вчинку. Більше ми не бачилися.
Мій чоловік, просто красень, пішов від мене до іншої жінки. І з того часу став для мене чужою людиною. Я не сумувала за ним зовсім, а він, мабуть, забув про нас з дочкою. Жодних аліментів, яке там!
На відміну від мого батька, чоловік шляхетністю він не відрізнявся. Вигнав нас зі своєї квартири і залишив ні з чим. Добре, хоч мати моя прийняла нас обох.
Після цього я вирішила для себе, що романтичні стосунки та кохання – це не для мене. Обман, вигадка для простодушних жінок, які нічого не розуміють у житті. Згодом моя впевненість трохи похитнулася, звичайно.
Але іншого чоловіка я так і не знайшла. Натомість зайнялася іншими речами: назбирала грошей на квиток і поїхала в іншу країну, на заробітки.
Донька Стефа мене повністю підтримала. Вона й сама почала старанніше вчитися і не відволікалася на залицяння хлопчаків. Через 6 років я приїхала назад із значною сумою грошей.
Обдумавши багато там, за кордоном, я зробила для себе висновок, що дочка не повинна перейматися через мої сімейні драми. Не до сивого волосся їй жити з нами втрьох. Нехай будує своє майбутнє у комфорті, окремо.
Тим більше я мала рацію, бо через кілька місяців з’ясувалося, що Стефа вже має хлопця і у них все серйозно.
Я, звичайно, захотіла з ним познайомитись і з’ясувати, чим живе і займається мій майбутній зять. Тож ми домовилися про зустріч, і все навіть пройшло досить непогано. Молодий чоловік, Микита, прийшов з квітами, в чистому прасованого одягу. Словом, перше моє враження від нього було позитивним.
Микита розповів про своїх батьків, захоплення, роботу. Звичайна родина роботяг. Зірок із неба не хапають, але змогли виростити єдиного сина. За фахом він кухар. Вміє готувати та любить цю справу.
Але досить рано Микита почав розуміти, що перспективи майбутньої роботи досить туманні. Тож нещодавно влаштувався на курси для програмістів і начебто у нього все виходило.
Молоді вирішили не грати пишне весілля, тим більше, що й гостей було небагато. Я це поважаю, навіщо годувати людей, яких ти, може, й не побачиш згодом ніколи? Всі ці троюрідні бабусі та їхні чоловіки – толку від них.
Ну а як весільний подарунок я піднесла їм новину, що хочу подарувати молодим квартиру. Нічого особливого, але для нової родини житло більш ніж потрібне.
Незважаючи на те, що моя дочка стала вже заміжньою дівчиною, ми продовжували активно з нею спілкуватися. Я намагалася зайвий раз не приходити до них у гості, особливо без дзвінка. Але Стефа із задоволенням ходила до мене, питала поради.
Та й зять теж не проти був прийти, якщо треба було чимось допомогти. Справи у них йшли добре, Микиту взяли на нову роботу після курсів.
Все було чудово, але кілька тижнів тому дочка прийшла до мене у сльозах. Сусідка, тітка Марія з нижнього поверху, сказала їй, що бачила, як її чоловік дуже активно воркував із однією молодою жінкою із сусіднього будинку. А вона розлучена і відкрита до нових стосунків
Потім у Стефи з чоловіком відбулася серйозна розмова.
Одним словом, знову спрацювало наще родове нещастя. Інакше все це пояснити не можу. У зятя з’явилися гроші, і я підозрюю, що він вирішив, ніби тепер увесь світ біля його ніг. Він став менше звертати увагу на дружину, почав дивитися на інших жінок.
Поки що нічого не сталося, але я добре знаю, чим це все ще може обернутися. Молодий зять мене розчарував.
Але як це пояснити Стефанії, що сказати? Я розлучилася з її батьком і не зробила жодних дій, щоб зберегти родину. Навіщо? І ось, що сталося. Втрачені роки в іншій країні, розлука з рідними. Та й їй, я певна, дісталося.
Особисто моя думка досить чітка, і я б вчинила так само на її місці – розлучилася б. Тим більше, чому ні? Житло є, є робота. А там хтось та зустрінеться ще, які її роки.
Але що, якщо вона теж залишиться самотньою, як я та моя мама? Що тоді? І вона справді любить зятя, я це бачу. Чи не краще їй перетерпіти, піти назустріч Микиті? Адже поки ще нічого поганого не сталося. Вони все ще можуть взяти ситуацію під контроль та зберегти щасливий шлюб, яким він був ще недавно.
Микита каже, що не розібрався у своїх почуттях. Що йому потрібен час, щоб подумати. А Стефа моя прямо місця собі не знаходить. Я не знаю, що їй порадити, як мати, чим допомогти. Залишається тільки втішати і сподіватися.