Uncategorized

Диво росте схожим на мого коханця Андрія. Ярослав поки що ні про що не здогадується, але іноді я помічаю, як він вдивляється в риси обличчя нашого маленького сина. Ми одружені з Яриком сім років. З перших днів нашого шлюбу ми з чоловіком мріяли про дитину, проте лелека не поспішав заглядати до нашої оселі. Тобто взагалі не планував. Ярослав у мене блондин із блакитними очима, я руда і теж очі блакитні. Наші друзі перешіптуються за спиною, і поки чоловіка немає поруч, посміюються з нього. А мені не дає спокою вина перед чоловіком

Диво росте схожим на мого коханця Андрія. Ярослав поки що ні про що не здогадується, але іноді я помічаю, як він вдивляється в риси обличчя нашого маленького сина.

Ми одружені з Яриком сім років. З перших днів нашого шлюбу ми з чоловіком мріяли про дитину, проте лелека не поспішав заглядати до нашої оселі. Тобто взагалі не планував.

Після ретельного обстеження фахівці нам сказали, що проблем зі здоров’ям у нас немає, чекайте, мовляв. Кілька років старань і очікування стали справжнім випробуванням для нас із чоловіком.

Згодом ми вирішили, що можна жити і без дітей. Нам було добре вдвох. Повне взаєморозуміння, кохання. Але в душі я продовжувала мріяти про дитину.

Тому коли у моєму життя з’явився Андрій, ​​я вирішила, не роздумуючи: хай буде, як буде! І вперше дозволила собі зрадити чоловіка з надією на диво.

І воно сталося. Не з першого разу звичайно, але дуже швидко. Скоро я зрозуміла, що чекаю на дитинку. За кілька місяців стосунки з Андрієм зійшли нанівець. Дізнавшись про моє цікаве становище, він самоусунувся, а я залишилася з чоловіком і дитинкою.

Ярослав, дізнавшись, що я чекаю малюка, був на сьомому небі від щастя, літав і носив мене на руках.

Зараз нашому синочку Ромчику три роки. Чоловік дуже любить сина. А я дивлюся на малюка і розумію, що він все більше стає схожим на Андрія. Такий же кароокий і чорнявий.

А Ярослав у мене блондин із блакитними очима, я руда і теж очі блакитні. Наші друзі перешіптуються за спиною, і поки чоловіка немає поруч, посміюються з нього.

А мені не дає спокою вина перед чоловіком. І як йому сказати, що то не його син? Ярослав поки що ні про що не здогадується, але іноді я помічаю, як він вдивляється в риси обличчя нашого маленького сина.

Чи говорити колись про це Ярославу взагалі, адже це зізнання може зруйнувати нашу родину. Але ж він сам зрештою здогадається. Що мені робити?

Тільки не пишіть, що мовляв, не треба було цього робити з іншим. Прибережіть моралі для іншої ситуації. Виною я себе не вважаю. Так, зрадила, зате народилося наше диво. Просто не знаю, як бути далі.

Фото – авторське.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.