Дві мої дорослі доньки практично залишили мене без житла, і тепер, в 62 роки мені доведеться починати все заново. Не перестаю себе шкодувати, а заразом і картати – от як так я могла бездумно вчинити?
Поки я була на заробітках в Італії, мої діти продали мою квартиру без мого відома. Я повернулася додому, і зрозуміла, що залишилася без даху над головою.
– З чого ти робиш проблему, мамо? Ти ж заробітчанка! Заробиш собі ще не на одну квартиру. А ця стара була, її давно пора було продати. Радій, що покупці знайшлися, – розраджує мене моя старша донька.
– І де мені тепер, по вашому, жити? – питаю я у своїх дуже мудрих доньок. – Котра з вас готова мене до себе забрати?
Доньки на мене витріщилися, наче я їм Бог зна що пропоную.
– Мамо, ти не можеш з нами жити, ми ж живемо в квартирах своїх чоловіків. Куди ще й тебе? А у тебе є непоганий, дуже затишний будиночок в селі, ти можеш на час відпустки в ньому жити.
– Дуже затишний, кажете? Це той, що розвалюється, і де всі зручності на вулиці? Невже я за свою допомогу вам лише на такі умови і заслужила? Е ні, діти, так не піде, – кажу.
Дочки між собою здивовано переглянулися, роблять вигляд, що не розуміють, за що я образилася, адже вони таку класну справу провернули.
10 років тому я поїхала на заробітки в Італію. Старшій доньці вже виповнилося 18, і ми вирішили, що я нашу квартиру на неї перепишу, щоб легше було вести різні справи з документами і платіжками. Дитині своїй я довіряла як собі, тож без проблем оформила дарчу на квартиру на Дарину, старшу доньку.
Молодшій тоді було 17 років, вона не мала нічого проти. Я теж не бачила в цьому нічого поганого, адже я збиралася в Італії заробити грошей, і придбати кожній з доньок по квартирі, а сама думала в нашій старій залишитися, але перед цим її відремонтувати.
Та зібрати гроші на те, щоб придбати квартиру, було непросто. Спочатку я одну доньку в університеті стала вчити на платному, через рік і друга поступила, і теж на платну форму навчання. Тож я раділа, що діти матимуть вищу освіту, і їм не доведеться гарувати десь у світах, як мені.
А ще, мої доньки дуже люблять гарно та модно одягатися, тому вони витрачали дуже багато з того, що я висилала, собі на одяг. Я їм це дозволяла, бо розуміла їх, вони молоді, хочуть гарно виглядати, не гірше ніж інші.
З такими темпами не те, що на дві квартири, я навіть на одну не заробила. Бо все, що я висилала дітям, вони витрачали на гарне життя – одяг, косметику, розваги, їжу.
Я вже почала не на жарт хвилюватися, адже я вже 10 років на заробітках, а так до нічого і не доробилася. Та тут неочікувано мені пощастило – спочатку старша донька знайшла собі чоловіка з квартирою, а потім і молодша теж отримала нареченого з приданим у вигляді квартири.
Я полегшено видихнула. Щоправда, квартири були не нові, і потребували ремонту, але це все ж краще, ніж нічого.
Зробила я їм обом шикарне весілля, гідне заробітчанки, щоб ніхто мені з родичів потім не казав, що я грошей пошкодувала. Стали мої дівчата жити в квартирах своїх чоловіків.
Щомісяця я донькам висилала по тисячі євро, вони ділилися по 500, і успішно все витрачали на красиве життя. Ще й мені постійно докоряли, що це мало, і що їм не вистачає.
А нещодавно вони між собою порадилися, і надумали по машині собі купити. Мовляв, з їхніх чоловіків житло, а з них – авто.
Ідея непогана, та грошей відкладених у них не було, і вони не придумали нічого кращого, як продати мою квартиру. Головне, що мені про це вони жодним словом не обмовилися, хоча я з ними часто по телефону розмовляю. Все самі тихо робили.
Тож коли я приїхала – на мене чекав неприємний сюрприз, моя квартира уже не моя.
Я ледь не збожеволіла. В моїй голові не вкладалося, як вони могли взагалі таке зробити? Чим вони думали? Квартира наша хоч і стара була, але своя, власна. А вони у своїх чоловіків на пташиних правах живуть. А якщо щось не вийде у них там, куди вони дінуться?
А що таке машина? Це ж кусок заліза. В машині жити не будеш. Вчинок моїх дітей ніякій лозіці не піддається.
В село, куди мене діти відправляли, я їхати не стала. Не буду я в холодні осінні вечори в туалет на вулицю бігати. Я привезла з собою певну суму, і на два тижні я винайняла квартиру.
На довше залишатися немає сенсу. Треба швидко назад повертатися в Італію, щоб встигнути заробити собі на квартиру.
На дітей у мене така образа, що словами не сказати, вони від мене жодного євро більше не отримають. Я не можу і їм цього пробачити, і собі, що так необачно вчинила, коли переписала квартиру на доньку.
А тепер хто його знає, чи вдасться мені заробити на ту квартиру, адже я вже не молода, мені 62 роки. Але їду і буду пробувати, дасть Бог – усе вийде.