Ще до весілля ми з Олегом почали мріяти про власний дім, який збудуємо на бабусиній ділянці. Він навіть намалював, що і де має бути. Тож відразу після свята ми поїхали на заробітки до Чехії. Працювали на заводі, дуже важко чотири роки. А тоді повернулися і почали будівництво.
Чоловік втілював мрію просто у нас на очах, все виходило саме так, як ми хотіли. За два роки наш будинок вже стояв. Поступово ми робили ще й всередині ремонти. І ось коли все було готове – подумали, що ще ж територію гарно облаштувати треба. Олег знову поїхав до Чехії, я вже не могла, була вагітна. Так минуло ще два роки. Чоловік нашу дитину вперше побачив, коли їй півтори роки минуло. Та ми зробили все саме так, як хотіли.
А тоді виявилось, що утримувати будинок зовсім не просто. Увесь час якісь витрати, робота, постійно ламається то одне, то інше. Крім того, з часом чоловік вирішив побудувати у дворі гараж і майстерню над ним. Тож довкола все знову було завалене матеріалами і інструментами.
Поступово донька виросла. Ми залишились самі в нашому просторому будинку. Якось чоловік ремонтував дах і раптом йому стало зле. Він впав, я страшенно злякалась. Приїхала швидка. Виявилось, що в нього і серцевий напад. А через падіння ще й ногу зламав. Я сиділа в лікарні біля нього й молилася. Згадувала наше життя. Звісно, воно було чудове, але ми жодного разу навіть на морі не відпочивали.
Щойно чоловік оклигав – відразу почав планувати:
– Ось знімуть гіпс – і на кухні почнемо ремонт, бо плитка вже зовсім стара.
– Ні-ні! Все досить!
– Що досить?
– Більше жодних ремонтів і перебудов! Ми поїдемо на відпочинок! Подивись, нам по 50 років, а ми все життя будуємо. Час вже пожити для себе!
Чоловік намагався сперечатися зі мною. Та я йому вибору не залишила. Щойно гіпс зняли – ми поїхали в гори на відпочинок. Зараз я пропоную чоловікові продати будинок. Купити дві невеличкі квартири – собі й донечці, а на решту грошей – життям насолоджуватись. Як гадаєте, це гарна ідея?