А ще зовсім не так вже й давно все у Олени було в чистому шоколаді, як кажуть в народі – чоловік, дім – повна чаша, вже чималенький гарненький синочок п’яти років. Все, про що можна лише мріяти жінці.
Олена сама не працювала, чоловік Олег виконував всі її бажання, добрим дуже було те, що матеріально він міг собі це дозволити, зарплата у нього була набагато вище середньої.
Хочеш на допомогу няню – запрошуй, будь ласка, не хочеш прибирати та готувати – бери помічницю для себе на два-три рази на тиждень, бажаєш п’яті за рахунком чобітки або друге у цьому сезоні пальто – купуй, якщо потрібно, немає ніяких проблем, все, як вважаєш за потрібне.
Дитину Олена з чоловіком завжди возили по різних гуртках та студіях мало не з року, все це Олег теж оплачував сам без будь-яких зайвих запитань. Потрібно, значить потрібно.
Єдиний мінус такого сімейного життя полягав у тому, що Олена з сином абсолютно не бачили чоловіка та батька вдома.
– І ти ось так просто віриш, що він у тебе на роботі кожного дня сидить до першої години ночі? – з великим нерозумінням говорили подруги Олені не раз. – Ну вір собі, якщо тобі так зручно! Тільки потім не скаржся нікому, якщо щось там дізнаєшся потім. Я б на твоєму місці давно вже поставила питання перед чоловіком – що це за справи такі? Нехай припиняє додому так пізно повертатися мало не щодня. Робочий день у нього лише до семи вечора, то значить, що рівно о восьмій годині вечора, якраз після роботи, чоловік має бути вдома. А якщо о восьмій годині вечора Олега ще немає, то двері замикаєш і все. А що? Нехай йде туди, де сидить оце цілими ночами.
А останнього разу, коли чоловіка вже досить таки пізно ввечері не було вдома, Олена таки просто замкнула двері і залишила в них ключі. А нічого ходити ночами невідомо де.
– Я не жартую з тобою зовсім, – попередила Олена Олега. – О дев’ятій годині вечора тебе вдома немає – можеш і не приїжджати взагалі вже додому. Не пущу, бо не уявляю де ти там так довго сидиш.
Як сказано, так і зроблено. Олег, звісно, затримався знову, як завжди. В той день він приїхав в ночі до замкнених дверей – і Олена влаштувала справжній театральний номер. Чоловік довго стукав у двері, дзвонив, а Олена йому просто не відкривала і все.
Олег просив дружину через двері, що втомився дуже, хоче відпочити, вона сперечалася, на голосну розмову в ночі вийшли сусіди – вийшло якось зовсім незручно.
Олег, солідний респектабельний чоловік, як якийсь там незрозуміло хто, майже цілу ніч стукав в квартиру до себе додому на очах у сторонніх людей.
Але Олена, не дивлячись ні на що, тріумфувала – нехай, мовляв, весь будинок дізнається, скільки ти додому приходиш, і де ти так довго ходиш, що дружина вже не впускає у дім. Нехай всі зрозуміють, як мені.
І на наступного дня Олена теж закрила двері і не відчиняла їх. Тільки Олег більше вже не стукав – повозився з замком. пробував відімкнути своїм ключем, і зрозумівши, що двері на засувці, пішов геть.
Олена спочатку зраділа – так йому і треба, у неї все вдалося. Щоб знав. Нехай йде туди, звідки прийшов, а то зовсім перестав зважати на її прохання. Одумається і повернеться вже.
А вже згодом занепокоїлася та зателефонувала Олегу сама. Чоловік сказав, що він у батьків, поживе у них, поки графік роботи не ввійде в нормальну колію, а далі вирішуватиме щось сам.
– Ах так? – не зрозуміла Олена. – Ну і сиди там, у матусі своєї! Можеш взагалі не повертатися тоді, як знаєш, тобі є що втрачати.
І що ви думаєте – Олег таки так і зробив. Не повернувся додому після того. Вже два місяці минуло відтоді.
А через кілька днів, буквально, Олег сам зателефонував дружині та сказав, щоб влаштовувала сина в дитячий садочок, а сама йшла на роботу. Хотіла жити сама – викручуйся, як знаєш.
Ніяких більше нянь та дорогих гуртків. Пообіцяв на дитину аліменти якісь платити, але то невелика виявилася сума. Для Олени це насмішка, але у чоловіка, виявляється, офіційна зарплата копійки.
– Ще скажи спасибі, що квартиру не ділю з тобою, – сухо сказав Олег.
Втім, дозволив в крайньому випадку приводити дитину на обід до свекрухи. Але самої Олені ловити там нічого – свекруха її ніколи не любила.
Тепер Олена зараз сидить абсолютно без грошей, йти працювати за 7-8 тисяч гривень на те місце, що їй знайшли подруги, оператором в колл-центр, не хоче абсолютно – вона і не знала, що такі зарплати бувають і люди на такі гроші живуть, а поряд ніякої іншої роботи поки немає.
Дитину в садочок так і не влаштувала. Скаржиться тепер своїм подругам лише, просить позичити гроші на їжу, але співчуття не знаходить.
Грошей вже ні друзі, ні родичі не дають, так, хто пачку макаронів, хто пару яблук дитині, хто шматок м’яса, але все це вже з гримасами, тому що – ну скільки можна. Вона ж ходить кожен день, просить, дзвонить – позичте грошей, поділіться продуктами, поповніть рахунок на телефон.
І з одного боку, по заслузі начебто їй, з іншого – шкода її. Особливо дитину малу ще зовсім.
Одного разу краща подруга Олени зателефонувала чоловікові, мовляв, вистачить вам вже сперечатися, пожартували та й буде. Він сказав – ніяких жартів, це був її вибір. Він сам спочатку сумував, а тепер звикся і йому краще живеться: працювати став менше, адже скільки одному потрібно, багато вільного часу, рано з роботи приходить.
А родичі розділилися на дві частини, одна шкодує Олену з дитиною, допомагає, чим може, а інша – говорить, що сама в усьому винна. Але хіба в цій ситуації дружина була не права?
Фото ілюстративне.