Ми з Мар’яною у шлюбі вже сім років. Маємо все про що мріяли. Забезпечені власним житлом, придбали автомобіль, працюємо на роботі, яка приносить хороші заробітки, два рази на рік їздимо на відпочинок. Єдина мрія, якій не судилось здійснитись – це батьківство. Пройшовши усі обстеження, з’ясувалось, що проблема в мені. Ми були розчаровані та зневірені. Обговорювали всиновлення, але ні я, ні вона не хочемо виховувати абсолютно чужу дитину. Єдиний варіант, на який обоє згідні, штучне запліднення. Але для цього потрібні неабиякі гроші, та нема гарантії, що все вийде з першого разу.
Одного вечора, відпочиваючи з моїм близьким другом в нього вдома, добряче випили. І тут мені спала на думку ідея, що не обов’язково проводити штучне запліднення в клініці. Це можна зробити в домашніх умовах. Все, що потрібно є в цій кімнаті. Я мав на увазі дружину та друга. Ми спершу посміялись з цього, але обговорення не припинили. Я не знаходив аргументів, щоб відмовитись від такого задуму. Ми приятелюємо з дитинства, майже рідні люди. А так будемо, ще ріднішими. Бокал, за бокалом і останнє, що я пам’ятаю, як залишив дружину у спальні друга.
Прокинувшись зранку, не хотів вірити, що це трапилось насправді. Краще б то був сон. Зайшов до нього у кімнату, а там справді спить моя дружина. Вони обоє в одному ліжку. Зрозумів, що між ними щось було, бо одяг лежав на підлозі. Я просто утік звідти. Вже четвертий день живу в батьків. Дзвінки від друга та дружини ігнорую. Не можу на них дивитись. А, якщо вона завагітніла? Як мені тепер з цим жити, знаючи, що сам вклав її до нього в ліжко?