Дочка наша живе у Парижі. Вона поїхала туди по обміну навчатися у Сорбонні та там і залишилася працювати. Тепер у 33 роки наша донечка нарешті зустріла долю і збирається заміж.
Але нам з чоловіком, аби потрапити на весілля та ще й подарувати подарунок, доведеться взяти в борг чи кредит чималу суму, інакше нас на весілля не запросять, Віолета так і сказала.
Віолета – наша старша дочка. Є ще син, Тарас, молодший за неї на 12 років. Ми з Максимом любимо обох своїх дітей однаково, але ми не багаті. Живемо у селі, але облаштували свій побут так, що не відстаємо від міських.
Є телебачення, Інтернет, навіть підлога з підігрівом та дорогі сонячні панелі для економії електрики, вся побутова сучасна техніка. І все тому, що кожну копійку ми цінуємо і економимо. Ми не витрачаємося марно.
Але так сталося, що власна донька зовсім не хоче знати нас з батьком, як батьків. Вона нас соромиться, намагається звести до мінімуму наше спілкування, дуже неохоче йде на контакт.
Що казати, там, у Європі, у неї навіть з’явився наречений. Я бачила кілька його фотографій у соціальній мережі. Він навіть додався до мене у друзі. Але спілкуватися ми не можемо через незнання мови, та ще й Віолета зовсім від цього не в захваті.
Цього тижня ми дізналися, що наша дочка вирішила вийти заміж. Я спершу дуже зраділа. Адже вік уже не юний, її обранець, принаймні зовні, мені дуже подобається. Та й ще було приємно почути це від неї особисто.
Значить, думає про нас Віолета, не забуває. І одразу після таких приємних новин, наче холодним душем, пролунало, що нам з чоловіком краще залишитися вдома.
Уявляєте? Так, гроші на подарунок, поїздку і проживання, звичайно ж, треба не маленькі. Навіть якби я сама поїхала. Але хороша дочка ніколи б не сказала своїм батькам, що їх не чекають на весільній церемонії.
А як же особисте знайомство із нареченим? А зі сватами? Ми ж тепер, як не крути крути, будемо родичами. Та й до нас вони навряд чи колись погодяться приїхати, що там казати.
Я навіть питала у Віолети, може, її не влаштовує наше виховання. Може, у неї дитинство було важке? Мовчить. Та я сама думаю, що справа не в цьому. Зрештою, це ми купували їй квитки до Європи, та й грошей дали із собою на перший час. Все як вона хотіла.
Так чи інакше, а я подумую подумую взяти у своєї сестри грошей у борг си кредит у банку. Сама поїду. Чоловік не хоче, хай удома сидить. А я куплю подарунок, замовлю номер у готелі. Не треба мені допомагати нічим. Зате побачу майбутнього зятя, його батьків, друзів.
Побачу Париж. А найголовніше, подивлюся у вічі власної доньки. Нехай спробує не пустити мене на весільну церемонію.
Що скажете, хороша ідея чи краще просто змиритися й нічого не робити? Але тоді ми і Віолета станемо зовсім чужими.
Фото – авторське.