– Дід Ілліч, я вам морозиво купив. Плодово-ягідне, як ви любите, – звернувся я до сусіда і простягнув йому пакетик.
– Ой, та не треба було на мене гроші тратити. В тебе он, по подвір’ї два козака бігає. Вони б з радістю посмакували. А ти мене частуєш, – відповів мені дід, але водночас світився від щастя, бо сам собі шкодує купити навіть того морозива, хоча гроші має, але все до копійки він синам відкладав, яких дуже любив.
Коли ми з дружиною купили хату навпроти діда Ілліча, то він вже жив один. Дружина рано його покинула одного. Хлопцям тоді було десять і дванадцять років.
Дід дуже їх любив і як міг, так і дбав. Він мені багато про них розповідав.
Жив дід в невеличкій літній кухні, яку сам і збудував, хоча на подвір’ї красувався великий будинок на два входи.
– Я його зводив для синів. Думав, що приведуть мені невісток, що всі разом заживемо гарно в селі.
Але що один що другий син одружилися до міста і дорогу до батька забули.
Інколи приїжджали, але так, щоб подивитися, як поживає тато. Жодного разу і коси до рук не брали. Я своє подвір’я косив і діду помагав, бо шкода мені Ілліча.
Ще раніше він господарство тримав і корову і кролів. Два рази в тиждень їздив на базар молочним торгувати. І пенсія в нього хороша. Але коли приходив в магазин, то шкодував собі навіть цукерки купити.
– Краще Богдану і Степану допоможу. В них діти їм більше треба.
Нова хата була закінчена, там були постелені килими, а на вікнах висіли нові тюлі і штори, але цією красою ніхто не любувався.
Хата чекала того часу, коли сини таки надумають жити біля тата в селі. Але цього дід так і не дочекався.
В тій невеличкій літній кухні він і відійшов у засвіти.
Правда, останні свої дні на цьому світі він лежав в цій новій хаті, в яку він вложив душу. Багато людей прийшли провести Ілліча в останню путь. Були і його сини і невістки і онуки.
А навіть не за пів року хата діда була виставлена на продаж.
Синам вона не потрібна…
Так шкода мені стало діда. Все життя він мріяв, що в тій хаті заживуть його “соколи”, але тепер в ній живуть чужі люди, які і не знали, хто вибудував їм цю хату.
Не жалійте собі нічого. Їжте цукерки, морозиво, ходіть по нових килимах і стійте біля вікна з новими тюлями і шторами, бо життя воно таке…
Автор – КАРАМЕЛЬКА