В нашій родині зараз дуже складний період, я й уявити ніколи не могла, що ми будемо колись проходити все. Ми з чоловіком просто не можемо зрозуміти, наскільки хороші ми батьки, в цьому випадку.
Вся справа в тому, що чоловік нашої дочки, наш зять, зраджує їй вже чимало часу. І ми з батьком про це знаємо, так само як і він знає про те, що мені з чоловіком про все давно вже добре відомо. Але нами негласно та колективно було прийнято рішення мовчати про це, нічого не говорячи своїй власній доньці.
Звісно, я знаю, що це звучить дивно і незрозуміло для багатьох людей, але нам здається це буде краще для неї самої, як би дивно це не звучало.
Адже ми разом з чоловіком зараз просто переконані, що якщо ми просто все розповімо Людмилі, то вона знову залишиться зовсім одна. Хіба можна бажати своїй доньці, щоб вона в дорослому віці залишилася сама і розлучилася з чоловіком?
Ми хвилюємося, що раптом Людмилу ніхто більше не візьме в дружини, адже до нього не було справді вартісних кандидатів, до нашої доньки ніхто не думав свататися.
А в цій ситуації, не дивлячись на зради чоловіка, наша дочка має хорошу сім’ю. Зять забезпечує Людмилу, він спокійний має характер, жодного недоброго слова не сказав ніколи ні нам, ні їй, не скупий, загалом, добра людина, як би там не було. Але він зраджує.
Однак не кожен дотримується такої точки зору, як ми з чоловіком, і це зрозуміло. Наприклад, моя рідна сестра вважає наш з ним вчинок дуже нехорошим і засуджує нас за це. Проте вона, дякую їй, не намагається втрутитися у наше життя, адже чудово розумієш, що такі справи повинні вирішуватися всередині нашої сім’ї.
І я дуже поважаю її за це, безмежно вдячна за розуміння хоча б в цьому питанні. Якби був на її місці хтось інший, то моїй доньці б уже давно все розповіли, що насправді відбувається в її шлюбі. Знову ж таки, я не кажу, що це найкращий варіант, але якщо вибирати з двох зол, то вибір повинен лягти на меншу.
Я хочу, щоб всі зрозуміли, що ми любимо свою доньку, нам шкода її і ми хочемо кращого життя для неї. Але хіба зміниться щось в її житті на краще, якщо вона дізнається правду?
Мій чоловік теж спочатку ставився до цього з негативом, вважав наше рішення помилковим. Йому здавалося, що ми робимо неправильно. Але мені вдалося переконати відвертою розмовою, і він зрозумів, що так для нашої дочки буде лише набагато краще.
Звісно, перш ніж прийняти це я намагалася поговорити зі своїм зятем. Мені здавалося цілком нормальним спробувати пояснити чоловіку нашої доньки, що його вчинки не зовсім правильні по відношенню до Людмили. Я вважала, що зможу його переконати.
Та зять сказав, що кохає нашу доньку, що все зробить заради сім’ї, але ми маємо зрозуміти, що таке його життя і нам до того діла немає. Якщо ми будемо вмішуватися в їх сімейне життя, то лише гірше буде, а буде краще, коли ми поводитимемо себе ніби нічого не знаємо, так краще буде для всіх.
Зять стверджує, що може забезпечити нашій доньці хороше життя, вона буде щасливою, проте жити тільки з нею буде достатньо важко. Вона не зовсім вкладається в його стандарти, за його словами, проте має дуже хороший характер і є гарною досить господинею. Адже саме через її характеру він вирішив взяти її в дружини.
А що ми з батьком можемо зробити у цій ситуації?
Як би там не було, але сподіваюся, що в нашій в родині все буде добре. Ми з чоловіком не вічні, а наша дочка – єдине, що у нас є. І ми б не хотіли, щоб коли нас не стане, вона залишилася самотньою і без будь-якої підтримки. Вона стане мамою і, можливо, любов дітей зробить її по-справжньому щасливою, а чоловік, якщо обирає таке життя, то нехай це буде на його совісті.
Разом з тим, ми не можемо жити спокійно, постійно відчуваємо якийсь тягар, сумніви, чи вірно ми робимо. Рідним людям таке важко розповісти, ніхто не зрозуміє, тому я вирішила написати сюди. Хочу почути від людей пораду чи підтримку. Чи вірно ми робимо? Чи варто вмішуватися в сімейне життя доньки? А якби ми нічого не знали, наприклад, хіба б по-іншому було?