Цісар Франц Йосиф вельми відома постать в Україні, зокрема на Буковині та Галичині, яка у свій час входила до складу Австро-Угорської імперії. Більше того у Цісаря склались теплі і безпосередні відсносини із звичайним населенням, що засвідчують навіть сучасні етнографи, які у своїх дослідження виявляють старанно збережені людьми портрети та бережуть добру пам’ять про часи його управління.
Але не все було гладко у Франца йосифа. Історичні матеріали говорять про наступне.
Внаслідок кризи політичної системи у 1848 році в Австрійській імперії почалася революція. Фердинанд I відмовився від престолу, і корона перейшла до Франца Йосипа I. На той момент йому виповнилося 18 років. У 1854 році він одружився з баварською принцессою Єлизаветою. Між Єлизаветою та матір’ю Франца Йосипа I, ерцгерцогинею Софією Баварською, склалися вкрай напружені стосунки. Починаючи з 60-х років, дружина проводила більшу частину свого часу у подорожах.
Слід зазначити, що Софію Баварську відрізняв жорсткий, владний характер, і ці риси вона постаралася виховати й у сина. У навчанні Франца Йосипа I, майбутнього імператора, головну роль вона відводила освоєнню мов — юнак говорив латиною, англійською, французькою, італійською, польською та чеською.
Імператор сприяв географічним дослідженням, підтримував розвиток промисловості. Відомо, однак, що мистецтво у сферу його інтересів не входило — далося взнаки виховання Софії Баварської, яка не прагнула долучити сина до музики, літератури та живопису. Відомо, що Франц Йосип I надавав великого значення збереженню «парадного фасаду» імперії — розкішне життя двору мало демонструвати могутність і благополуччя держави.
У 1866 році Австрія зазнала поразки у війні з Пруссією. У 1867 році Австрійська імперія була перетворена на Австро-Угорську — причиною цього став національний рух в Угорщині.
У 1870-х роках Австро-Угорщина вступає в союз із Німецькою імперією, щоб зміцнити своє становище на міжнародній арені.
Франц Йосип I прагнув посилити свій вплив на Балканах; 1908 року Австро-Угорщина анексувала Боснію та Герцеговину. Це погіршило відносини з Росією та Сербією — близько половини населення цих провінцій складали серби.
Боснійська криза 1908—1909 років мало не вилилася у великомасштабний військовий конфлікт. Австрійська військова партія вимагала негайного розв’язання війни з Сербією. Анексія Боснії та Герцеговини призвела до посилення національного руху на території Австро-Угорщини.
Ідеї сепаратизму опанували умами як простих робітників, і заможних городян. Формування бюрократичного апарату за національними та релігійними ознаками стало необачним кроком, який підвищив градус напруги в суспільстві.
Аж до 1914-го Балкани залишалися «пороховим льохом Європи», який ось-ось злетить у повітря. 28 червня 1914 року було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда. Австро-Угорщину охопили антисербські погроми.
23 липня Сербії було оголошено ультиматум. Відповідно до нього, необхідно було заарештувати підозрюваних у сприянні тероризму та допустити на територію Сербії австрійську поліцію. Через п’ять днів після оголошення ультиматуму Австро-Угорщина оголосила війну Сербії.
Франц Йосип помер 1916-го — за два роки до розпаду Австро-Угорщини.