У нас із чоловіком зараз живе його бабуся — літня, але надзвичайно енергійна і, здається, невичерпна на несподіванки.
Почалося все з того, що вона вирішила продати свою квартиру, мовляв, жити самій важко, а гроші все одно “підуть у сім’ю”. Ну, і хто ми такі, щоб відмовлятися?
Тепер ми живемо разом. Спершу все було дуже мило: бабуся пекла пироги, розповідала історії зі свого молодого життя, навіть в’язала мені шарф.
Я навіть розслабилася, думаючи, що це буде ідилія трьох поколінь під одним дахом. Але швидко зрозуміла, що спокій тільки сниться.
Перший дзвіночок пролунав, коли я побачила її на кухні вночі. Вона стояла біля холодильника, озиралася навколо, ніби в шпигунському фільмі, і потайки ховала до кишені шматок сиру.
На моє запитання “Що ви робите?” вона відповіла: “Це для кота”. У нас, до речі, кота немає.
Але це були ще квіточки. Найгірше сталося минулого тижня. Я повернулася з роботи пізніше, ніж зазвичай. Відчиняю двері й бачу таку картину: бабуся сидить у вітальні, перед нею миска з якимись речами, і вона щось старанно робить руками.
Підходжу ближче — а вона штопає! Шкарпетки! Але не якісь старі, а ті, які я вже викинула в смітник!
— Що це ви робите?! — питаю, наполовину обурена, наполовину здивована.
Вона піднімає голову і спокійно відповідає:
— Це ж добрі шкарпетки. Навіщо таку річ переводити? Трохи дірочка, то я заштопала.
І як їй пояснити, що ці шкарпетки були з таких, що вже не підлягають ніякому ремонту? Що штопати їх — це як намагатися врятувати тонулий корабель пластиром? Але бабуся стояла на своєму.
— Ти гроші рахуєш? От і я теж раджу, — промовила вона, відкидаючи шкарпетки на купу.
На кухні вона теж справляє враження. Якось я приготувала рагу з курки й овочів, а вона, навіть не спробувавши, сказала:
— Чому так розкошуєш? Овочі треба було на суп пустити, курку можна було замінити на фрикадельки з гречки.
До речі, бабуся дуже любить гречку. Одного разу вона примудрилася приготувати “гречаний плов”. Це було щось особливе: гречка з тушонкою й родзинками. Чоловік ледве стримався, щоб не розсміятися за столом, а я вже мовчу про себе.
Ще один казус був пов’язаний із її “турботою” про порядок у домі. Вона вирішила “навести лад” у наших речах, поки нас не було вдома.
Я повернулася й не могла знайти жодної своєї блузки. Виявилося, вона склала все моє у великий мішок і занесла на балкон. На запитання “Чому?” відповіла, що “все одно це зараз не сезон”. Ну, грудень, все правильно.
Я вже не кажу про те, як вона примудряється проводити “економію”. Вона заливає чайний пакетик окропом по чотири-п’ять разів, а мильні обмилки зшкрябує в баночку, щоб потім зробити “нове мило”.
Я знаю, що в глибині душі вона добра й хоче як краще. Але іноді я просто втрачаю терпіння. Коли розповідаю чоловікові, він тільки сміється і каже:
— Ну що ти, це ж наша бабуся, треба ставитися з розумінням.
Але розуміння, чесно кажучи, закінчується, коли ти знаходиш викинуті речі на кухонному столі або чуєш історії про те, як вона “економить газ”, варячи суп у каструлі, яка вдвічі менша, ніж потрібно.
Але, мабуть, я звикну. Люди ж і не до такого звикають. А бабуся, хай там що, наша сім’я, і, здається, її витівки ще довго не дадуть нам нудьгувати. Всім родинного тепла і взаєморозуміння!
Фото – авторське.