Коли наважилася написати свою історію сюди, то розуміла, що багато людей засудить мене, та я хочу отримати дієву пораду, тому, все ж, зважилася на це. Сподіваюся, це дуже допоможе мені.
Перший раз я вийшла заміж багато років тому з великого і щирого кохання. Хоча про Юрка ходили не дуже добрі чутки. Мама забороняла мені з ним зустрічатися, вона проти була, але я знаходила привід, щоб ніхто й не здогадався, зустрічатися з ним.
Згодом мій наречений пішов в армію служити, і я його дуже чекала, а коли Юрко повернувся, то ми розписалися з ним. Мама плакала, але все ж склалася грошима з моїми свекрами на весілля, адже розуміла, що має мені допомогти. Та лише потім я зрозуміла, що таке жити з чоловіком, який має непростий характер.
Юрко довго не хотів влаштовуватися на роботу, я працювала одна. Були тоді дуже непрості часи, свекруха займала високу посаду і трохи пізніше допомогла нам отримати квартиру. Згодом з’явилися діти – спочатку синочок, а потім і слідом дочка – рік різниця між ними.
Тоді чоловік вже на заводі працював. А там колектив відповідний: кожні вихідні обов’язкова гулянка, а чоловік після посиденьок стає усім незадоволений, додому приходить без настрою і постійно я йому вгодити не можу. Приходив додому вже після посиденьок вечірніх і давай мені розповідати, що я все роблю не так. Я теж ніколи йому не мовчала, тому ми з Юрком і сперечалися постійно.
Батьки Юрка, зараз вже їх давно немає, були дуже хороші і добрі люди, я їм тоді могла поскаржитися на все, вони розмовляли зі своїм сином, були на моїй стороні і він на час якийсь заспокоювався, вибачення у нас просив з дітьми.
Але через місяць-два він знову брався за старе, знову були в нашому домі непорозуміння одні і суперечки. У якийсь момент я від усього втомилася, і дітей було шкода найбільше – як тільки приходить їх батько додому, вони відразу сумують, бо знають добре, що вже неспокійно буде.
Я від того всього подала на розлучення, і навіть свекри прийняли мою сторону, адже бачили добре, як мені з їх сином живеться. Після розлучення Юрко поїхав, залишивши мені квартиру. Його покликав друг працювати до себе і влаштував там на якусь роботу. Цей навіть і аліменти дітям надсилав.
Я весь час ростила дітей одна, і все ж мені пощастило, як я тоді вважала, я вийшла заміж вдруге. Другий чоловік начебто був непоганою людиною, але з ним було якось нудно постійно. До того ж він був жадібним до грошей і ні в що не ставив моїх дітей, постійно докоряв, що ще й їх годує.
Прожили ми з ним у шлюбі усього років два, він навіть потім думав відсудити у мене мою ж квартиру, бо до ремонту доклався, але це було нерозумно зовсім з його боку. А з моєї – що я його прописала, добрі я мала проблеми, поки виписала його, добре, що та ж перша свекруха мені допомогла це зробити.
Взагалі – вона свята була жінка. Шкода, що їх зі свекром вже немає, як і моєї мами – правнуків вони так і не побачили. А я вже бабуся хоч і працюю досі, а у дітей свої сім’ї.
І ось, коли мені вже перевалило за 50 років, на горизонті засяяв мій колишній чоловік – з’явився в соцмережах. Юрко досі самотній, вдруге не одружився, працює. Полисів, погладшав. Спочатку мені було неприємно з ним спілкуватися, адже він перший мені написав – спогади були не з приємних.
А потім все ж між нами почалося листування, Юрко просився до нас у відпустку і навіть діти його підтримали. Гаразд, я погодилася на зустріч, більше заради дітей. Але ось у чому диво – коли він приїхав, ми знову закохалися. Як в молодості!
Юрко назбирав грошей, поводив мене по ресторанах. А потім звільнився в своєму місті і переїхав жити до мене – зійшлися знову. А потім він мене звозив у відпустку, за кордон, я там була вперше, ми знову були щасливі, навіть розписалися. Це наче нова молодість спіткала мене.
Але пройшов щасливий перший рік, чоловік влаштувався на своє колишнє місце роботи – на завод, і тут почався ефект дежавю: Юрко знову став заробляти мало і гуляти з друзями щодня. Спочатку він вів себе спокійно, а потім знову почалося наше старе життя, про яке я вже забула, думала то в минулому лише проблеми були такі. Потім почав пригадувати все минуле: що я його вигнала, що його батьки за мене горою стояли, бо я намовляла їх, що я вдруге заміж виходила і що діти без нього росли.
І розійтися б знову нам зараз, але боюся я самотності! Хоч такий-сякий, але свій, рідний. Ось у таких я зараз роздумах, не знаю, що і робити – сказати нехай йде від нас назавжди і доживати свій вік на самоті або мовчати і жити з ним таким, адже він вже точно не зміниться ніколи? Як буде краще жінці вже немолодій?
Фото ілюстративне.