Протягом усієї історії людства знаходилися жінки, які всупереч забобонам та традиційним патріархальним засадам кидали виклик суспільству та науці. Першою відомою нам жінкою-науковцем у галузі медицини в Київській Русі була князівна Мстиславна. У XII столітті вона написала медичний трактат “Алімма”. Про це пише Файна сторінка.
Під час раннього періоду існування Київської Русі медицина була виділена в окрему спеціальність. У містах серед представників різних професій були особи, котрі займалися лікуванням. Для більшості із них така діяльність була не основним, а додатковим джерелом заробітку. У ранніх збірниках законів, наприклад, у «Руській правді» (XI століття), зустрічаються згадки про лікарів та їх винагороду за лікування.
Зі зростанням чисельності населення містах збільшувався і попит на медичні послуги. Поступово почала утворюватися група професійних лікарів. Їхні знання ґрунтувалися на багатовіковому досвіді емпіричної медицини і найчастіше передавалися від покоління до покоління. Почався розподіл фахівців на дві групи: одні лікували традиційними методами, інші застосовували замовляння.
Оскільки при монастирях часто організовувалися притулки для хворих, частина ченців теж почала спеціалізуватися на лікуванні (не тільки молитвами, а й засобами народної медицини).
Княжна Мстиславна, як її часто називають у літописах, народилася близько 1108 року у Києві. Ім’я, надане їй при народженні, залишилося невідомим.
За однією з версій батьки назвали її Іриною. Інші імена (Добродея, Євпраксія, Зоя), під якими вона згадується у письмових джерелах, були отримані нею пізніше. Вона була дочкою великого князя київського Мстислава Володимировича та шведської принцеси Христини, онукою Володимира Мономаха та шведського короля Інге I Старшою, праправнучкою Ярослава Мудрого.
Вона була жінкою видатної вроди і мала виховання при княжому дворі, де навчанню дітей приділялася особлива увага, вона мала доступ до найкращих бібліотек та здобула енциклопедичну освіту. Вона володіла декількома мовами – як мінімум, грецькою, шведською та церковнослов’янською.
За легендою дівчинка цікавилася народною медициною з ранніх років. Виховательки юної князівни познайомили її з різними цілющими рослинами, поширеними на той час. Потім вона самостійно збирала цілющі трави, готувала настої та лікувала ними хворих. Вона вивчала медицину у школі для дівчаток при Андріївському монастирі, який заснувала у 1090-х роках Ганна Всеволодівна. Потім Ірина набиралася досвіду у лікарні Києво-Печерської лаври, яка на той час славилася своїми ченцями-лікарями.
Вважається, що князівна не ділила хворих на бідних та багатих. З однаковою старанністю вона лікувала і знатних людей, і простих селян із навколишніх сіл.
Ім’я Євпраксія буквально перекладається з грецької як Добродія. За однією з версій, її прозвали Добродією за благородні справи, добрий і чуйний характер, за повагу до хворих.
Прийнято вважати, що в результаті укладання миру між Київською Руссю і Візантією 14-річну Євпраксію в 1122 видали заміж за родича візантійського імператора Іоанна II Комніна, згідно з найбільш поширеною версією – за його старшого сина, що носив ім’я Олексій. Олексій Комнін того ж року став співправителем батька, а князівна Мстиславна – молодшою імператрицею.
У Візантії вона була відома під ім’ям Зоя, яке отримала при коронації. Ім’я Зоя означає «життя» і теж було символічно: візантійський двір сподівався, що київська князівна незабаром дасть життя спадкоємцю.
Але їхні сподівання не справдилися. Імператриця тривалий час не мала дітей. І лише 1129 року вона народила дочку. А подарувати своїм підданим спадкоємця Зої так і не вдалося.
Переїзд до Візантії дав можливість Євпраксії вдосконалювати свою освіту в галузі медицини та далі розповсюджувати свої знання. У Візантійській імперії медична наука була дуже розвинена, вже були написані численні праці з медицини, закладено перші лікарні при монастирях та впроваджено систематизовану науку про медицину в школах.
У Візантії Зоя познайомилася з працями багатьох античних авторів та арабською медичною літературою. Багато років вона провела в суспільстві не менш освічених високопосадовців – принцеси Анни Комніної, відомої візантійської хроністки, яка написала біографію свого батька, а також придворної пані Ірини, яка опікувалася вченим і цікавилася історією.
Звичайно ж, дивна діяльність імператриці не могла не викликати підозри в ті далекі часи. Перебували ті, хто звинувачував її у чаклунстві та відомстві. Зоя справді мала найглибші знання для свого часу, але до магії вони не мали жодного відношення.
На підставі власної лікарської практики та аналізу досліджень тодішніх медиків Євпраксія у 1130-х роках написала науковий трактат «Алімма» («Мазі») грецькою мовою, який став досить популярним в епоху Середньовіччя. Це була перша відома медична праця, написана представницею Київської Русі. Рукопис трактату було виявлено наприкінці XIX століття у бібліотеці Медічі Лауренціана у Флоренції. Вченими встановив та доведено, що автором трактату є Євпраксія, уроджена Мстиславна з роду Рюриковичів. Трактат Зої мав для свого часу важливе значення, це доводить факт користування ним з боку грецьких медиків, які ставили Зою поряд з іншими лікарськими знаменитостями.
Науковий трактат «Мазі» є своєрідною енциклопедією медичних знань XII століття, яка ґрунтувалася не лише на сучасній та давній медичній літературі, а й на власному досвіді автора та глибокому критичному аналізі. Праця систематизує розрізнені медичні відомості того часу, особлива увага в ньому приділяється жіночим хворобам та догляду за новонародженими. Посилання на прийоми та підходи лікування вказують на знайомство автора тексту з працями Гіппократа та Ібн Сини (Авіценни).
Трактат свідчить про широкі знання автора у різних галузях медицини та гігієни. Автор ясно і просто викладає думки своїми словами, дає раціональні та практичні поради, порівнює дані інших робіт із власними спостереженнями.
Трактат дійшов до нас у неповному вигляді. Він складається з п’яти частин та 29 розділів. У першій частині, присвяченій міркуванням про загальну гігієну людини і догляд за дитиною, є зачатки вчення про темпераменти: сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолійний. Друга частина трактату присвячена гігієні шлюбних відносин, періоду вагітності та післяпологового періоду, третя – гігієні харчування. У трактаті всі харчові продукти поділяються на дві групи: «холодні» властивості (наприклад, миртова олія) і «теплі» (вино, мед, м’ясо). Тут же наводяться основи та рецепти дієтичного харчування. Четверта частина – «Про зовнішні хвороби» – містить рекомендації щодо натирання мазями при хворобах зубів та шкіри. У п’ятій частині викладаються деякі прийоми масажу, переважно при серцевих та шлункових захворюваннях.
Серед назв глав є такі: «Про рух і спокій», «Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво, сон і пробудження», «Про піт», «Про сечу», «Про лазню», « Про вагітність та про утробне», «Про догляд за дитиною».
У манускрипті також можна знайти багато рецептів із народної медицини Стародавньої Русі. Багато сторінок трактату присвячені дотриманню чистоти, без якої «не бути здоров’ю», особлива увага приділяється користі руської лазні (а не російської), яка «зберігає здоров’я та зміцнює тіло». Автор пояснює користь чистого повітря та правильного харчування для здоров’я, значення руху та спокою, вплив на людину пір року та різних кліматичних умов, описує сон та пробудження.
У трактаті практично немає рекомендацій, пов’язаних із поширеними у медичній практиці XII століття забобонами. Жодних магічних засобів лікування він теж не містить.
Невелика кількість скептично налаштованих вчених заперечує належність трактату перу київської князівни. Вони вважають, що текст «Алімма» був написаний невідомим лікарем на замовлення імператриці Зої, дружини Романа ІІІ Аргира, яка жила століттям раніше.
Що ж до подальшої долі імператриці Зої, то наявні відомості досить суперечливі. Нібито вона після ранньої смерті чоловіка, 1142 року, покинула візантійський двір, але залишилася в Константинополі і померла 1172 року.
Але ці дані розходяться з інформацією про те, що Олексій Комнін одружився вдруге з дочкою грузинського царя Давида IV.