– А тебе на цей день народження запросили? Якось дивно, бо мене ще ні! То виходить, якщо щось потрібно допомогти, то Ніно виручай, а як за столом посидіти, то вже я не підходжу, – сказала мені свекруха.
– Гостей ми запрошуємо молодих, щоб було цікавіше, – сказала мені ще тиждень тому Віра, мама іменинниці.
Я ж тому й подумала, що моя свекруха пролетить з тою забавою.
Я живу в невістках в селі вже майже дев’ятнадцять років. Свекруха в мене хороша, нічого не скажу поганого. Я тут інколи таке читаю, що за голову берусь. В таких випадках я підходжу до своєї свекрухи і обіймаючи дякую їй за те, що вона така і що прийняла мене в свою сім’ю, як не невістку, а донечку.
Правда, є в неї один “нюанс”, як я кажу. Дуже вже Ніна Ярославівна прошена.
– Мамо, мені попалися квитки в театр, Володя йти не хоче. Давайте зі мною?
– Ой, Марічко… а я не знаю… а як кури без мене? А коли назад? А чим будемо їхати? Та ні, я вже застара. Бери якусь подружку, – каже свекруха.
Я ж починаю її просити і за деякий час моя свекруха літає по хаті і розглядає в шафі наряди.
– В якому буде мені краще? В сірих штанах і ось цій кофтинці? Чи краще сукню одягти?
І так зі всім. Ну любить людина, щоб її просили і у всьому.
Я вже змирилася, але інколи і в мене нерви здають.
Так і з тим днем народження вийшло.
Є в моєї свекрухи двоюрідна сестра. Ця Віра пізня дитина в батьків, і так вийшло, що Віра дружить більше не з моєю свекрухою, а зі мною. У Віри з чоловіком є донечка, якій тринадцять років.
Якраз в неї і був день народження.
Це не кругла дата, але дома вони вирішили відсвяткувати і нас запросити.
Моя свекруха “домашня”, вже ніде не працює, тому запрошувати її можна в останній момент.
Віра ж мене запросила заздалегідь, щоб я нічого не запланувала на цей день.
А ось моя свекруха вже почала злитися, чому це її не просять, бо як тільки що, то Віра до неї біжить. Свекруха не раз Марту няньчила, коли Вірі треба було терміново в місто чи по роботі.
Я бачила, що свекруха на взводі, тому подзвонила Вірі і розказала про ситуацію.
– Я взагалі планувала запрошувати одну молодь, але і Ніну ми запросимо, – відповіла мені Віра.
За годинку я прийшла додому, а там свекруха і знову бідкається, але вже по іншій причині.
– Та там буде одна молодь. Я там буду, не приший кобилі хвіст. Йдіть ви, молоді, а я дома лишуся, – сказала мені Ніна Ярославівна.
Я не стала її просити йти, і цього, як я зрозуміла, свекруха не очікувала.
Я поїхала в районний центр зі сином, а заодно і квіти купити для іменинниці, як телефонує мені свекруха.
– Купи і від мене якийсь подарунок для Марти. Якось не пасує. Треба йти і мені.
Мені так смішно стало. Ну хотіла свекруха, щоб я її просила, як завжди, а тут я “схибила”.
На день народження до Мартусі ми пішли всім сімейством. Ніна Ярославівна гордо сиділа за столом, але не дочекавшись торта пішла, бо треба було господарство попорати.
Торта ми їй принесли…
Ось і такі бувають свекрухи. Але нехай краще прошені, ніж такі, про яких тут пишуть.
А у вас які?
Автор – Карамелька