Часом дивуюся, як люди віддячують за доброту.
Поки я ще був молодим, то дуже жалів людей старшого покоління. Дивився на них стареньких, покинутих, нікому не потрібних та навіть уявити не міг, що й сам колись таким стану.
Дружина не стало, коли донечкам виповнилося 10 та 5 років. Для мене світ перевернувся з ніг на голову. Нікому було мені допомогти: батьки давно уже померли, одружуватися вдруге я не збирався, адже дуже кохав свою покійну дружину. Довелося мені всьому вчитися самому. На мені тепер було забезпечення сім’ї та домашнє господарство. Доньки були ще замалі, на мою думку, щоб напружувати їх домашніми справами. Мабуть, це й було моєю помилкою. У мене було стільки справ, що я й не зважав на біль в спині, який час від часу у мене виникав.
Мені ніколи було хворіти, адже на кого тоді я залишу доньок. Згодом вони закінчили школу пішли вчитися до університетів. Щоб оплачувати навчання мені довелося їхати на заробітки за кордон та працювати по 14-16 годин в день з одним вихідним.
Коли я приїжджав додому та мав змогу декілька днів відпочити, то бувало таке, що я просто не міг встати з ліжка. Та часу відлежуватися у мене не було, потрібно було знову їхати заробляти гроші. Тож я просив знайому медсестру, щоб привела мене до ладу вколовши мені декілька уколів. Моя однокласниця Ліда після того, як вколола мені черговий укол казала, що я колись дограюся зі своїм здоров’ям та що краще за все пройти курс лікування. Здоров’я важливіше за гроші. А я не міг цього зробити, бо доньки ще навчалися і потрібно було оплачувати навчання.
Коли доньки закінчили навчання, я зміг зітхнути з полегшенням та вирішив відпочити. Та де там, старша донька Вероніка зібралася заміж та їй потрібна була квартира. Я пояснював доньці, що не можу зараз поїхати на заробітки тому, що маю лікувати спину. Вона наче не розуміла та дуже на мене ображалася. Довелося доньці йти зі своїм чоловіком на орендовану квартиру. З молодшою та ж сама історія.
Зараз я уже в пенсійному віці та маю дуже великі проблеми зі здоров’ям, живу на одну пенсію. Доньки рідко мене навідують та не допомагають мені.
Кажуть, що ображені на мене за те, що я не забезпечив їх житлом. А я вважаю, що якби ще працював на тій роботі, то зараз був би взагалі прикутим до ліжка.