Доки я виношувала дитину, усі ставились до мене, як до королеви. Рідні усіляко намагались догодити майбутній матусі. Мені не доводилось нічого робити по дому, усі хатні справи вирішували за мене, щбо я не перевтомлювалась. А я могла дозволити собі довгі прогулянки на свіжому повітрі, відпочинок та смачну їжу.
З народженням дитини, моє казкове життя закінчилось. Минув лише місяць після появи малюка, а рідні вже чекають, що я готуватиму на всю сім’ю та прибиратиму за всіма. Ніхто не хоче увійти в моє положення й зрозуміти, що я й так неабияк втомлююсь доглядаючи за малюком. Я просто не справляюсь з додатковими обов’язками.
Свекруха каже, що буде няньчити онука, щоб я могла зробити щось по дому. А чоловік постійно на роботі, від нього помочі не діждешся.
Я щодня пропадаю біля плити. Готувати доводиться багато, бо сім’я у нас велика. Крім свекрухи за нами в домі ще мешкає чоловікова молодша сестра і бабуся з дідусем. Всі по роботах, сестра в університеті, а від старих чекати допомоги марно. Лишаюсь я, яка повинна всіх нагодувати та за всіма поприбирати.
Крім основної страви усі чекають на щось солоденьке до чаю. Але ж я не шеф-кухар і не наймичка. У мене мала дитина, яка потребує маму. А я доки до неї доберусь, то вже нічого не хочеться. Навіть на руках поносити сил нема, сплю на ходу.
Після світлої смуги в моєму житті настала чорна. Невже вона триватиме, аж доки дитина у садок не піде, а я зможу вийти на роботу? Як витримати стільки часу, або як донести родичам, що вони забагато від мене вимагають?