Я працюю агентом у компанії з працевлаштування. Ми підбираємо персонал для роботи у домі: нянь, кухарів, домашніх робітниць.
Минулого місяця ми отримали замовлення підібрати хорошу домашню робітницю. Замовниця обіцяла достойну заробітну плату, тому з кандидатами проблем не мало виникнути, охочих було вдосталь.
Головні вимоги, які вона висувала це: охайність, культура спілкування, чесність та пунктуальність. Досвід роботи вітався.
Ми перебрали багато кандидатур, оглянули численні анкети й обрали серед них три найбільш відповідні. Ставку робили на одну жінку, яка вже мала стаж роботи у цій сфері чотири роки. Але з самого початку все пішло не за планом. Наша головна кандидатка спізнилась майже на пів години. Наталія Дмитрівна сказала, що готова зачекати, щоб все ж познайомитись і тоді вже робити якісь висновки.
Нарешті дочекались і головна претендентка увійшла до кабінету:
– Добрий день! Я мала багато справ, а потім ще й затор на дорозі!, – вигукнула вона.
Наша замовниця попросила уважніше ставитись до підбору персоналу і проводити попередню співбесіду самостійно. Бо у неї не так багато вільного часу, щоб витрачати його в пусту. Ми перепросили, бо претендентка на роботу вибачатись за спізнення не стала.
За декілька днів все ж відшукали ту, яка відповідала усім критеріям та вимогам.
Замовниця переговорила з нею і сказала, що її усе влаштовує. Вони підписали усі необхідні документи й всі сторони залишились задоволені.