Я вийшла заміж досить рано. Мені тоді виповнилось лише дев‘ятнадцять. А все через те, що поряд зі старшим за мене чоловіком я відчувала себе захищеною, була впевнена, що він зможе подбати про мене і про наших майбутніх дітей.
Я так раділа, коли у нас народився синочок. Чоловік став для мене надійною опорою. Він завжди був поруч, підтримував мене, коли я закінчувала університет, влаштовувалась на роботу. Але наше щастя тривало недовго. Коли Михайлику виповнилось три роки, чоловік ошелешено мене новиною. Він сказав, що подає на розлучення йде від мене.
Я була в розпачі, не знала, як жити далі. До ролі матері-одиначки, я аж ніяк не була готова. Зарплата в мене невисока й утримувати себе та маленьку дитину самостійно, було непосильним завданням. Від батька Михайлика аліментів не дочекаєшся — він не був офіційно працевлаштованим. Я залишилась у повній скруті й довелось розраховувати лише на власні сили. Вся моя заробітна плата йшла на сплату комунальних послуг та на садочок. Коли Михайлик хворів, мусила наймати няню, аби не втратити роботу.
З часом жити стало трохи легше — почала звикати й синочок підростав. Аж тут в наше життя вирішив повернутись мій колишній. Він просив пробачити йому, казав, що вже сто разів пожалів про свій вчинок. Зізнався, що почуття до мене в нього не згасли й він мріє знову стати частиною нашої сім’ї. Але я надто багато пережила за ці роки, тому моя відповідь була однозначною:
— Тобі було байдуже до нас. За стільки часу, ти жодного разу не поцікавився, як ми справляємося. Покинув у найважчий момент, раптово, без попередження. Я навчилась жити без тебе. Ти для нас чужий. Прощавай.
Я думала, що більше ніколи не почую про колишнього, але він про себе таки нагадав — судовою повісткою. Виявляється, чоловік вирішив відсудити в мене сина. Звісно, його план провалився і Михайлик залишився зі мною.
Лише згодом я дізналась, що підштовхнуло його повернутись, а потім ще й судитись зі мною. Причина досить корислива. Виявляється, його матір заповіла увесь свій спадок онуку. Я рада, що не купилась на брехливі вибачення колишнього. Тепер він залишився ні з чим і це справедливо. Покинути свою дружину напризволяще — негідний вчинок, який неможливо виправдати.