Інколи наші діти аж надто поспішають стати дорослими.
Я сама виховую сина. Чоловік пішов до іншої жінки, коли Матвію було лише п’ять років. Згодом одумався, хотів повернутись, але я не змогла переступити через образу від зради. Не бачу сенсу будувати стосунки у яких вже ніколи не буде довіри. Вдруге, щастя в особистому житті не шукала, бо не до того було. У матері-одиначки вистачає клопотів. Зараз сину сімнадцять і він вважає себе дорослим та цілком самостійним.
Я намагалась дбати про Матвія, щоб він ні в чому не знав нужди. Багато працювала, адже все було на моїх плечах: комунальні послуги, харчування, побутові та особисті потреби. Допомоги не було звідки чекати. Колишній абсолютно не хвилювався про сина: ні аліментів, ні подарунків на свята. Може, це й на краще. Це зробило мене сильнішою, я навчилась ні від кого не залежати та справлятись з усіма життєвими труднощами самостійно.
Недавно мій син приголомшив мене новиною. Сказав, що його дівчина тепер житиме у нас і вони хочуть побратись. Я знала про їхні стосунки, вони разом вже чотири місяці, але про намір одружитись чую вперше. Я не стала заперечувати. Привітала сина й побажала щасливого життя, але зразу попередила:
– Сину, якщо ти так серйозно налаштований і відчуваєш, що готовий до нового етапу у ваших стосунках, готовий до такого рішучого кроку, то пора дорослішати. Я не заперечую і не відмовляю тебе від цієї затії. Ви можете розпочати самостійне життя, але на окремій квартирі. Будете винаймати житло, кохана тобі допомагатиме, якщо пощастить. А скільки їй років?
Матвій сказав, що його дівчині Юлі двадцять два роки й нині вона мешкає з батьками. А також додав, що коли я відмовлю їм у прихистку, то вони з нареченою не приходитимуть до мене взагалі.
Таким чином він показав своє обурення, але я не розсердилась на його категоричність. Спокійно прийняла ультиматум і сказала, що це його рішення, хай робить, як вважає за потрібне.
Матвій мовчки пішов до своєї кімнати. Більше ми на цю тему не говорили. Та одного дня, повернувшись з роботи, помітила, що зникла майже вся наша побутова техніка. Речей сина теж не було. Ну й нехай. Буде йому подарунок від мами на новосілля.
Минуло три тижні, а Матвій так і не зателефонував. Вирішив зачепити мої материнські почуття. Але я не теж не промах – першою робити крок не збиралась. Аж тут дзвінок він сина. Думала одумався, але ж ні. Просить грошей, бо не вистачає, щоб за комунальні послуги заплатити. Все, що мали з Юлею, витратили на продукти.
Я відповіла, що коли він вважає себе дорослим, то повинен вчитись самостійно розв’язувати свої проблеми. Нічим допомогти не можу. З того часу ми не говорили.
Так минув тиждень, повертаюсь ввечері додому, а там мій Матвій вечерю готує. Ніколи раніше не бачила його за таким заняттям. Завжди казав, що це жіночі обов’язки. Мабуть, таки корисно було пожити без мами під боком.
– Не готовий я ще жити дорослим життям, – збентежено промовив Матвій,- можна я ще трохи побуду твоєю недорослою дитиною?
Я просто підійшла та обняла його. Ми цілий вечір обговорювали його досвід самостійного життя. Син ділився своїми враженнями. Думаю, все, що сталось пішло йому на користь.