Пішли з подругою кави в кафе попити. Сиділи, балакали, почали говорити за сім’ю, як в кого справи складаються. Ліза з Тарасом п’ятнадцять років у шлюбі, досвід чималий. Несподівано подруга зізналась, що вже три роки вони з чоловіком не сплять в одній кімнаті. Кожен має власну, а ночують разом лише тоді, коли син на вихідних зрідка приїжджає.
Мене це дуже здивувало. Не розумію, як можна піти на таке з власної волі. Я, навпаки, коли не сплю з чоловіком, то вранці прокидаюсь розбита, все мене дратує.
– А чого так?,- запитала подруга.
– Та я й сама не до кінця розумію. Може гормональна система так спрацьовує. Біля коханого тепло, затишно. Лише у його обіймах я солодко сплю. А, коли сплю сама, то навіть сон гірший. Зранку невиспана, чіпляюсь до дрібниць, шукаю приводу, щоб посваритись. А в тебе інакше?
– В мене все навпаки! Мій Тарас так голосно хропе, аж вікна дрижать, ніби потяг проїхав. Я не можу спати при такому шумі. Немає нічого гірше, як починати день невиспаною, ніби з ватою у голові.
– Я згадала час, коли Тетянка була маленькою і мені доводилось спати з нею в окремій кімнаті, бо Андрієві зранечку на роботу вставати. Дитина ночі прокидається, плаче. Я її колихала, клала біля себе, а сама потім не могла заснути, бо боялась придавити маленьку уві сні. Той період я ніколи не забуду. Важко було налаштуватись на продуктивний день. Хотілось лише до подушки. І з чоловіком частіше сварились. Я зривалась на ньому через власне безсилля. Навіть сніданки перестала йому готувати. Він терпів, але час від часу теж висловлював незадоволення.
Подруга слухала і лише кивала головою.
– А потім, коли Тетянка трохи підросла і почала спати у своєму ліжечку, ми не розлучаємось. Нарешті я змогла виспатись. Тільки поряд з ним я можу повністю розслабитись та відчути себе у безпеці.
Ліза погодилась, але сказала, що в неї трохи інша ситуація.
– У вас просто почуття є одне до одного. А між нами з чоловіком давно вже згасли. Минув час, коли проблеми можна було вирішити спільною ночівлею,- із сумом в голосі пояснила подруга.