Наше знайомство з Назаром відбулося біля пологового будинку. В цей день я з рештою близьких родичів прийшли привітати мою сестру з народженням донечки. Всі були у піднесеному настрої, вигукували привітання Оксані, яка визирала у вікно. Навіть пляшку шампанського відкрили аби випити за народження дівчинки.
Неподалік на лавці сидів чоловік. Він тримався руками за голову і видно було, що йому зовсім не весело. Я вирішила підійти, запитати, що трапилось і запропонувала келих шампанського за новонароджену. На його обличчі з’явилась вимушена посмішка і він розповів, що дві години тому не стало його дружини. Вона не пережила важких пологів, народивши йому доньку. Мені стало так незручно. Вмить прибрала стаканчик з шампанським та навіть не знала, що доречніше сказати у такій ситуації. Висловила свої співчуття та повернулась до родичів.
Та це була не єдина наша зустріч. Наступного разу я його побачила у день виписки. Назар якраз виходив із пологового із загорнутою у конверт донечкою. Ми привітались і мені враз так шкода стало цього чоловіка. Запитала чи потрібна йому допомога. Назар уважно поглянув на мене та відповів: “Можливо”. Я записала його адресу й пообіцяла приїхати наступного дня.
Не розумію чому мене так зачепила доля цих двох, але їх історія не виходила й мене з голови. Наступного дня я, як і обіцяла, приїхала до Назара додому. Його донечка якраз спала. Я оглянула які речі він придбав для маленької та якою сумішшю її годує. В цьому питанні я розбираюсь, адже працюю у дитячій поліклініці. До того ж допомагала сестрі няньчити її першу дитину, тому практичний досвід теж маю.
Назар попросив прийти й наступного дня. Коли завітала вдруге, то помітила, що молодий татусь абсолютно не виспаний. Запропонувала йому відпочити, а сама займалась Оленкою. Так її назвав батько, в честь рідної мами. Я приходила до них щодня після роботи й дівчинка стала для мене, як рідна. Назар теж, кожного разу з нетерпінням чекав мого приходу. А одного дня, ми поглянули одне на одного не, як приятелі, а як чоловік та жінка. Я зрозуміла, що він мені симпатичний і ці почуття взаємні.
За рік ми побрались. Оленка називає мене мамою, а я люблю її, як доньку. Навіть не замислююсь, що вона не моя рідна. Ми жили щасливо чотири роки. А потім я стала помічати, як Назар віддаляється від мене. Навіть з донькою він став менше часу проводити. Не минуло багато часу, як зрозуміла причину – виною всьому інша жінка. Коли сказала Назару, що бачила їх разом, він навіть не став виправдовуватись:
– Якщо ти вже згаєш, то немає сенсу щось вигадувати. Так, я закохався в іншу і хочу з нею одружитись. Тому ми мусимо розлучитись.
– А що ж буде з Оленкою? Ти її забереш?
– Ні. Якщо ти не проти, то хай лишається з тобою. Я буду підтримувати вас матеріально. У нас із Людою скоро народиться дитина. Це буде моя рідна дитина. А Оленку, дружина народила від іншого. Мені про це було відомо, просто обіцяв її матері, що не покину дівчинку напризволяще.
Зараз ми з Оленкою мешкаємо окремо. Назар підтримує нас фінансово, як і обіцяв, але у гості не приходить. Та я не скаржусь – нам добре і вдвох.