Чоловік головна опора та підтримка дружини – це не про мою сім’ю. З Олексієм ми побрались не через високі почуття, тому й замість розуміння та взаємоповаги, між нами постійно виникали конфлікти та скандали. Ми були зовсім різними й погляди на елементарні речі у нас не збігалися. Знайомі мене попереджали про його непростий характер, але я нікого не слухала. Ось тепер і розплачуюсь за власні помилки.
Звісно, були в нас і світлі миті. Особливо, коли народився наш син Денис. Я тоді почувалась найщасливішою у світі. Була вдячна чоловіку, що подарував мені такого синочка. Шкода тільки, що через важкі пологи, лікарі сказали, що більше не зможу мати дітей.
Тож я всю душу вкладала в єдиного синочка. До його виховання батька не залучала, не хотіла аби він був схожим на Олексія. Чоловік цілими днями був на роботі, а коли повертався ввечері, то міг перехилити кілька склянок і почати буянити. Щоб дитина цього всього не бачила, я відправляла сина погратись на дворі. Сама ж у це й час не раз отримувала на горіхи, просто так.
Не знаю як так трапилось, але невдовзі після того, як почастішали чоловікові вибрики, його не стало. Можливо, це прозвучить цинічно, але я полегшено зітхнула. Нарешті в нашій оселі запанувала тиша та злагода. Про те, щоб вдруге вийти заміж, навіть не думала. Я в змозі сама подбати про свою сім’ю. Мої старання не пройшли марно, син виріс чемним, турботливим, уважним та добрим.
Коли він почав зустрічатись з дівчатами, я не втручалась у їх стосунки. Хотіла, щоб син зробив вибір самостійно, керуючись покликом серця. Не раз він стикався з розчаруваннями та підлістю, але таке життя.
Коли Денис привів Оксану, щоб познайомити зі мною та повідомити, що вони планують одружитись, я була рада за нього. Майбутня невістка мені сподобалась. Вона чемна, гарно вихована, з вищою освітою.
На весіллі, коли я за традицією, знімала фату та зав’язувала Оксані хустку, то пошепки промовила їй: “Тобі неабияк пощастило з чоловіком. Це просто подарунок долі”. Я рада була, що вони знайшли одне одного. Так приємно було спостерігати, як молодята дивляться одне на одного. Денис не зводив з коханої очей. Я спіймала себе на думці, що мій чоловік ніколи так на мене не дивився. І, не розумію як, але в моєму серці почала зароджуватись заздрість. Це таке двояке відчуття. Я рада за сина, але мене засмучує той факт, що у свій час я не мала такого щастя, як моя невістка.
За два роки вони подарували мені онука. На хрещені малого Михайлика, мій Денис з такою любов’ю дивився на свого синочка, так ніжно тримав його на руках, пригортав до грудей. А Оксану буквально боготворив. Постійно обіймав її та цілував. І я знову відчула, як у грудях защеміло, заздрість почала гризти мене з середини. У мене в сім’ї все було інакше. Чому життя таке несправедливе? Я ж нічим не гірша за свою невістку, але чоловік ніколи не ставився до мене з такою ніжністю, як син ставиться до Оксани.
Це все не правильно. Я не повинна відчувати заздрощів. Я маю радіти за сина, за його щасливу сім’ю. Але не можу нічого із собою вдіяти. Як мені налаштуватись на позитивне мислення, та відійти від цих темних думок??