Після розставання з Тарасом я відчула полегшення. Однак процес розлучення з ним був емоційно виснажливим. Не зважаючи на те, що я залишилася з двома дітьми, Тарас був більше стурбований тим, щоб прибрати собі до рук будинок, який ми придбали вдвох. Чоловік відмовлявся слухати мої прохання і постійно стверджував, що він заробив ці гроші й тому заслуговує на все. Я повідомила йому, що маю намір звернутися до суду й вимагати аліментів, але він був упертий і стверджував, що не заплатить ні копійки.
Ця спірна ситуація тривала довгих три роки. Протягом цього часу я була змушена проживати в орендованій квартирі, а Тарас час від часу забирав дітей до себе. Зрештою, діти взагалі перестали його відвідувати. Вони заявили, що готові відвідувати батька лише в супроводі мами чи бабусі, інакше воліють триматися якомога далі від нього.
Я не наполягала на тому, щоб діти підтримували зв’язок з батьком, й так і не дізналася, чому вони перестали хотіти його бачити. Зрештою, я зустріла доброго і порядного чоловіка, на ім’я Олексій, який прийняв мене і моїх дітей. Ми живемо разом щасливо і комфортно. Не зважаючи на наполягання Тараса, що він заслуговує на будинок і відмову платити аліменти, я теж не здалася. Я не забороняю дітям бачитися з батьком, але їх влаштовує нинішня ситуація. Вони вітаються з ним, коли бачать його на вулиці, але не мають бажання відвідувати його будинок.
Нам від Тараса нічого не потрібно. Якщо він хоче залишити будинок, то це його прерогатива, але ми не хочемо мати з ним ніяких справ. Хоча я чула від друзів, що колишній чоловік у всьому звинувачує мене, мені байдуже. Я вдячна за мир і щастя, які я знайшла з Олексієм, і за ту радість, яку я бачу у своїх дітях завдяки йому.
Нещодавно ми отримали звістку про поповнення в нашій родині, що викликало ще більшу радість у моїх дітей. Коли я нещодавно зустріла Тараса, він був таким же зарозумілим і зверхнім, як завжди. Але я пройшла повз нього з посмішкою на обличчі, вдячна за любов і прийняття, які я отримую від іншого чоловіка, який цінує мене такою, якою я є.