Останнім часом поведінка моєї доньки стала досить зухвалою. Здається, вона забула, що я є головою сім’ї та успадкувала майно від мого покійного чоловіка. Моя дочка, Мар’яна, поводиться так, ніби вся влада належить їй, а я не маю до цього ніякого відношення.
На мій подив, Мар’яна та її чоловік нещодавно оголосили про свій намір продати будинок, оскільки йому запропонували роботу в столиці, і їм потрібно було переїхати туди й купити квартиру. Я сказала, що можуть їхати куди завгодно, але свої фінансові питання хай вирішують самостійно.
Від їхньої пропозиції у мене підскочив кров’яний тиск, а коли я запитала, куди мені їхати, вони запропонували будинок для літніх людей, де я могла б спілкуватися з ровесниками та розважатися. Нехай мені 64 роки, але я більш ніж здатна обійтися без них.
Їхній план полягав у тому, щоб скористатися моїм від’їздом, продати будинок і жити на широку ногу. Однак я зірвала їхній план. Я не виїжджатиму і не продаватиму будинок. Хоча я знаю, що вони чекають коли мене не стане, проте я все ще жива і маю право жити у власному будинку. Ніхто не змусить мене виїхати.
Мій зять був розлючений, коли я відмовилась від його пропозиції. Я навіть боюся перебувати з ними в одному будинку. Щоб убезпечити себе, я проконсультувалася з нотаріусом і склала заповіт, в якому зазначила, що якщо зі мною щось трапиться, все моє майно перейде до сільської ради. Просто так!
Коли я поділилась з ними цією новиною, вони були приголомшені й назвали мене божевільною. Вони почали збирати речі та виїжджати з мого будинку. Я була задоволена таким результатом. Я зрозуміла, що у мене ніколи не було дочки. Вона завжди була невдячною, і це не зміниться до її останнього подиху. Я поділилася своєю історією з сусідкою Любою, яка сказала:
“Ти все зробила правильно. Ви повинні були давно поставити свою доньку на місце. Вони з чоловіком роблять все, що їм заманеться, і вона звикла отримувати все, що заманеться. Але це не має значення. На старості років ти маєш право жити так, як хочеш ти, а не так, як диктують інші”.