Свій 9-й день народження мій син вирішив відсвяткувати з друзями, і ми довго мізкували над тим, як краще їх розважити. Зрештою, вирішили піти в кінотеатр на мультфільм, а потім зайти в найближче кафе.
Оскільки ми чудово провели час, мій син запитав, чи можемо ми запросити його найкращого друга, Олега, щоб продовжити святкування у нас вдома. Я погодилася, і ми всі попрямували до нашої квартири.
Однак ніч швидко минула, а батьки Олега так і не з’явилися і навіть не зателефонували, щоб поцікавитися його місцеперебуванням. Зрештою, хлопчик довірився мені й сказав: “Тьотя Люда, ви так любите свого сина. Моя мама мене так не любила. Її завжди не було вдома, а коли вона приходила, то тільки сварила нас. А одного разу взагалі не повернулася”.
З’ясувалося, що мати Олега часто залишала його одного вдома, а сама виходила кудись, що призвело до того, що її позбавили батьківських прав.
Зрештою, батько забрав Олега з дитячого будинку, але життя не покращилося. Їхні стосунки були напруженими, а батько вже встиг одружитися вдруге, тож Олегу часто доводилося чекати на нього під під’їздом після школи.
Ця історія глибоко зачепила мене, і з того дня я почала забирати зі школи не тільки свого сина Макара, а й Олега. Для мене не становило великої проблеми нагодувати обох дітей і допомогти їм з домашнім завданням, а ввечері відправити Олега додому.
Так тривало до кінця квітня, коли до мене звернувся батько Олега і попросив, щоб я деякий час потурбувалася про дитину. Він стверджував, що переживає розлучення з новою дружиною і йому потрібен час, щоб подумати про своє майбутнє. Я погодилася, оскільки звикла до того, що Олег завжди поруч.
З часом я зрозуміла, що Олега ніхто не забере, і мені довелося змиритися з тим, що тепер у мене двоє дітей, про яких треба піклуватися.
Не зважаючи на початковий період адаптації, нам вдавалося жити добре. Діти чудово справлялися з побутовими питаннями й навіть почали досягати успіхів у навчанні. Було захопливо працювати разом над розв’язанням проблем, і я приділяла особливу увагу тому, щоб Олег відчував, що його люблять і приймають. Я була вдячна, що мій син Макар не відчував себе знехтуваним, не зважаючи на мою нову відповідальність.
Закінчивши школу, обидва хлопці продовжили реалізовувати свої мрії в університеті. Олег обрав лікарську справу, а Сергій вирішив стати архітектором.
Я безмежно пишалася собою за те, що сама виховала двох хлопчиків з гідністю і любов’ю. З Божою допомогою я сподіваюся продовжувати направляти та підтримувати моїх хлопців у їхніх майбутніх починаннях.