Світлана та Дмитро жили разом і виховали двох синів, які вже виросли та переїхали. Світлана веде домашнє господарство, а Дмитро працює в столиці та приїжджає раз на тиждень, щоб допомогти дружині. Тітка Світлани, Маргарита, давно живе на сусідній вулиці. Хоча її чоловіка не стало багато років тому, Маргарита досі живе сама, без дітей, які могли б про неї подбати. Нещодавно Маргарита зателефонувала Світлані й попросила, щоб та забезпечила їй догляд. В обмін на це Маргарита пообіцяла віддати свою квартиру Світлані. Світлана обговорила ситуацію зі своїм чоловіком, і вони обоє погодилися, щоб Маргарита переїхала до них, оскільки переїзд в іншу квартиру був би для них надто складним.
Спочатку все йшло добре, і вони проводили багато часу з Маргаритою, спілкуючись і обідаючи разом. Однак з часом Світлані ставало дедалі важче доглядати за хворою тіткою, яка залишалася прикутою до ліжка. Вони пережили близько шести місяців труднощів, і чоловік Світлани став неспокійним, оскільки вона часто телефонувала йому зі сльозами на очах і розповідала, наскільки обтяжливою стала турбота про Маргариту. Не зважаючи на те, що Світлана приділяла тітці цілодобову увагу, вона не могла нести цю відповідальність самотужки, а її чоловік не міг їй допомогти.
Вони обговорили це вдома і врешті-решт дійшли згоди, що найкраще було б перевести Маргариту до будинку престарілих, де вона могла б отримати належний догляд і не відчувати себе самотньою. Однак Маргарита мовчала і не висловлювала жодних заперечень, хоча, ймовірно, вважала, що племінниця буде піклуватися про неї до самого кінця. Однак, коли прийшли документи про спадщину, їм не терпілося відіслати тітку геть, оскільки її присутність була для них неприємною і незручною.
Через три місяці Маргариту перевезли до будинку престарілих, і під час цього процесу сльози текли по її обличчю, а племінниця кричала на неї, щоб вона перестала плакати. Повернувшись додому, вони одразу ж почали ремонт у кімнаті, де колись жила Маргарита, щоб ніщо не нагадувало про неї. Вони були виснажені доглядом за нею і не могли збагнути, чому вона плакала, коли їй було б краще в будинку для людей похилого віку. Вони відчували, що Маргарита не розуміє, що вони молоді, і що догляд за прикутою до ліжка тіткою – це не те, чого Світлана очікувала.
Маргарита залишалася в будинку для літніх людей протягом трьох років, переживаючи як хороші, так і погані часи. За цей час племінниця відвідала її лише тричі, на більше не вистачало часу.