Кілька років тому мене відправили на пенсію. Це стало таким страшним ударом для мене. Адже я при здоровому глузді, цілком могла б ще працювати. Але директор викликав мене і сказав, що треба давати дорогу молодим, адже їм зараз дуже важко.
Тож я пішла. Звісно, знайти нове місце в 62 роки вже нереально. Та я вірила, що мої діти не покинуть мене напризволяще. Адже я завжди їх підтримувала. Донедавна щомісяця давала синові і донечці по три тисячі гривень. В мене була гарна зарплата ще й пенсія, а в них діти малі. Я ж розумію, як це важко в наші часи життя будувати.
Якийсь час після звільнення я ще мала заощадження. Та тоді несподівано захворіла і всі гроші пішли на лікування. А наступного місяця я вже й не мала за що їсти купити. Вирішила все ж донечці подзвонити.
– Хочеш грошей – йди працюй! Тобі ж всього 64 роки! – заявила моя донечка.
– Хто ж мене на роботу візьме? Всім молоді потрібні.
– Можна піти прибиральницею!
– За копійки добивати своє здоров’я?
Я навіть не знала, що на це сказати. Мовчала якийсь час, а тоді перепросила і поклала слухавку. Син відповів приблизно так само, хоча він доволі непогано заробляє. Спочатку він пообіцяв дати мені гроші. А тоді подзвонив і сказав, що дружина йому заборонила, бо треба одяг дітям купувати.
Я плакала цілий вечір. Наступного дня прокинулась з чітким рішенням, що їду на заробітки. Знала, що буде не просто знайти роботу в моєму віці. Написала одній знайомій. Сказала, що дам їй 300 євро, якщо допоможе. І вона знайшла мені місце.
Працювати було не просто. Я доглядала старого італійця. Досить швидко вивчила мову і ми дуже потоваришували. Він казав, що щасливий, що поруч жінка у віці, а не молода. Казав, що так йому комфортніше. Минув рік і мені почали надокучати дзвінками діти. Вони стали такими добрими, вмовляли приїхати. А тоді й гроші стали просити. Скаржилися, як їм важко. Та я відповіла коротко.
– Працюйте і будуть вам гроші! Хочете – до мене приїжджайте, з роботою допоможу!
І син, і донька образились на мене. Тепер я не знаю, що робити далі. Чи збирати гроші собі на старість? Чи все ж висилати їх дітям?