До Німеччини я виїхала на початку війни. Забрала доньку і поїхала. Відчувала просто, що так краще. Минуло кілька місяців, я влаштувалась і почала висилати мамі гроші. Не багато, по сто євро, аби мала про всяк випадок, в неї пенсія зовсім мала. Та згодом ненька почала дзвонити і казати, що їй терміново потрібні більші суми.
– Доню, мене сусіди затопили. Мушу негайно ремонт робити, доки цвіль не пішла.
Я вислала мамі все, що мала. 2 тисячі євро. А тоді знайшла додатковий підробіток. Минуло чотири місяці і ненька знову попросила гроші. Цього разу сказала, що згорів котел. І я знову надіслала їй півтори тисячі євро. Згодом ще не раз допомагала їй.
І ось нещодавно мама захворіла, про це мені повідомила сестра. Леся просила гроші на лікування. В мене серце було не на місці, вирішила негайно додому їхати. Мамі не сказала. Дорогою додому я купила квіти, та щойно увійшла в квартиру батьків – дуже здивувалась. Там не було ремонту, хоча сліди підтоплення виднілися на стінах. На кухні висів старий котел. Я зрозуміла, що мене обдурили найрідніші люди.
– Мамо, де ремонт? На що ти гроші витратила?
– Я їх Лесі віддала. Їй дуже важко. Я не могла інакше, це ж також моя донька.
– Їй 29 років, живе з чоловіком. Нехай самі вже розбираються. На що вона їх витритала?
– Робила документи, щоб зятя до війська не забрали. А ти б своїй дитині відмовила?
Десь я маму й розумію, але надалі утримувати сестру не можу, адже мені самій живеться зовсім не просто. І що мені надалі робити? Я хочу допомагати мамі, але не збираюсь давати гроші сестрі?