Зовиця Віка завалилася без гостинця навіть на мою кухню і завела стару пісню: я ледарка і нікудишня мати. Ні, звичайно, в обличчя вона мені цього не каже, а лише натякає, заявляючи з зітханнями і охами:
– Ні, Оленко, ніколи мені тебе не зрозуміти, як тобі спокійно спиться, коли в тебе не нагодовані діти бігають!
А все тому, що я не готую вранці сніданок, та й взагалі не влаштовую з їди такого культу, як у них зі свекрухою прийнято. Поїли, не поїли – хіба це сенс життя? Хто захоче – знайде чи хотдога собі купить, благо гроші є на це і в чоловіка і у дітей.
Для мене раннє прокидання – це кінець світу. Ходжу зла, нервова, голова важка. По життю я людина спокійна і доброзичлива, але вставати зі світанком – не моє.
Я і роботу спеціально вибирала таку, щоб можна було приходити на неї на десяту годину, а потім я взагалі перейшла працювати віддалено.
Чоловік Микола ще до весілля знав, що я сова, і жодних ілюзій не мав. Свекруха ж зловтішно передвіщала: «Подивлюся я на тебе, засну, коли діти підуть».
Поки діти зовсім малі були, звичайно, я вставала зрання – необхідність була просто. Пам’ятаю, як о сьомій ранку по стінці йшла закладати кашу в мультиварку, потім у душ і всю першу половину дня ходила, як варена.
А одного разу зрозуміла, що нікому ця каша і зовсім не потрібна.
Діти підросли, мають свої смаки. Один хоче мюслі, інша сирок просить, третя взагалі з ранку від усього відмовляється, зате в садку уплітає за милу душу все, що лежить у тарілці, – виховательки з нянечкою не натішаться. І навіщо я пнуся?
Нашому старшому вже 9 років, молодшим – 6 та 4. Тато у нас розуміє, що мама зранку не герой, тож дітей будить він. І тікає одразу на роботу.
У холодильнику завжди є сир та ковбаса, вже нарізані, сирки та йогурти, молоко. Іноді з вечора сирники готую і оладки – їх тільки підігріти в мікрохвильовій печі треба, а з цим навіть середня впорається, ще й малечі допоможе.
У шафі завжди є пластівці. Кожен може сам вибрати, що їстиме. І ніхто мене не турбує – у них просто немає такої потреби, всі вмиватися і вмикати мультики вміють самостійно.
Тож я своїм дітям сніданки не готую – самі шикарно справляються. Встаю, коли вони вже вмилися, одягли приготовлений з вечора одягли, поїли. Заплітаю дівчат, перевіряю, чи все гаразд, і залишається тільки доставити їх до школи і садка.
Якось у нас заночувала свекруха. З ранку вбігає до спальні з криками: “Вставай! Ти бачила, що в тебе на кухні діється?” Я підскочила, в піжамі рвонула коридором, халат на ходу натягую, носом вожу – може, пригоріло що?
Залітаю і бачу, що мої діти мирно сидять за столом, яєчню жують, чаєм запивають.
Виявляється, так волати треба було через те, що мати спить, а діти хазяйнують на кухні. На її думку, дитятко, якому майже десять, не повинно саме собі яєчню смажити.
«Нормальна мати» мусить встати раніше за всіх, приготувати все швиденько, на стіл подати. Так заведено.
Знаю я, як у них заведено. Свекруха підскакує о 5-й ранку, щоб зробити сніданок і зібрати судочки чоловікові на роботу. Чоловік прокидається о сьомій.
І врахуйте, що вчорашнього він їсти не буде. Мені таке не зрозуміти. Чому, як мінімум, не вставати разом і разом не займатися приготуванням, якщо принципово потрібно свіже?
Якось ми заїхали до свекрів додому, треба було допомогти з комп’ютером. Свекор набурмосений, невдоволений, хіба що на людей не кидається.
Виявилося, що свекруха застрягла в якійсь черзі, і він сидить голодний. Гаразд, сам він собі приготувати нічого не може, але ж у них у холодильнику є і суп, і пюре з котлетами – треба тільки розігріти. Але ні, у нього лапки, не ручки, він не може.
Зовиця теж привчена вставати о 7-й, щоб сніданок приготувати. У неї два пацана 10 та 7 років. Ми якось жили разом влітку на дачі – я думала, що не витримаю. Діти там дуже примхливі. Одному на сніданок подавай сирники, інший хоче омлет.
Зробила омлет – ні, я хочу варене яєчко. І подати все це ще треба гарно, як у ресторані. У ранньому дитинстві вона їм взагалі інсталяції викладала – ведмедики, мишки, котики – інакше їсти не будуть. Нині наче попустило, але не набагато.
І бабуся поруч скаче: «Може, оладки? Ой, у нас тільки варення. Без згущеного молока не будеш? Дайте мені ключі від машини, я швиденько в магазин зганяю». Мої діти отетеріли від такої картинки.
А свекруха олії у вогонь підливає, каже моїм: “Ой, які ви бліденькі! Ой, мама вас зовсім не годує!”
Я не витримала і говорю, мовляв, як захочуть їсти, то відкриють холодильник і візьмуть що треба. Кудахтання було до неба. Через тиждень такого життя я схопила дітей в оберемок і з’їхала до міста.
Але до нас свекрусі і зовиці ходити не заборониш. І доводиться слухати їх оці волання. І посуд у посудомийку старшим не прибрати, і чашку не сполоснути – розіб’ють же. Пилососити середній не можна – пилосос же важкий.
Молодша допомагає мені на стіл накрити – не можна, впаде – тут бабуся шулікою летить перехопити виделки.
Сніданок у нас взагалі – камінь спотикання. Я вже сто разів пояснювала, що з ранку в них ще апетиту особливого немає, не прокинулися ще. Ось перекусять зараз, а поснідають уже в садку чи у школі. Але – як об стінку горох.
Якось розмовляли з Вікою. Я їй кажу: дивись, мене мама змалку привчала до самостійності. Я зі школи приходила і обід собі гріла.
Як стала старшою, картоплю начистити на вечерю могла, а прасування взагалі було моїм обов’язком. Вона мені відповідає: “Тоді часи були інші”. Що, вибачте?
Зараз усі домашні обов’язки у рази легше виконувати. І мікрохвильова піч є, і пральна машинка, і навіть відпарювач замість праски. Ти ж білоручок ростиш. Як вони самі жити потім будуть? А Віка відповідає: «Мої хлопчики собі хороших дружин знайдуть».
Ага, хороші – це такі самі, як вона. Виходить, її вирослих синочків будуть обслуговувати дружини і свіжі гарячі сніданки щоранку подавати.
А я ось не хочу вирощувати такі “овочі”. Я сплю ранком, поки діти снідають, і мені ні краплі за це не соромно. Чи я все ж таки не права, як ви вважаєте?
Фото – авторське.