Так вийшло, що син виховує донечку, яка в нього від першої, непутящої дружини. Друга ж його, Світлана, на перший погляд, була хороша. З Віктором в них спільний син. Але побачивши обстановку “зсередини”, я дуже хвилююсь за онучку. Інколи хочеться забрати її собі, але син мені не вірить, і каже, що це, всього-на-всього, мої фантазії
– Ти розумієш, що не можна так з дитиною? Вона ж усе бачить і відчуває!, – сказала я до невістки.
– Ольго Петрівно, мені видніше, що для дитини краще, а що ні. І взагалі, це не ваша справа!
Ось така розмова в нас відбулася з моєю невісткою Світланою, і це вже не вперше. Я завжди намагалася бути делікатною, але мовчати більше не можу.
Я, Ольга Петрівна, свекруха, бабуся двох онуків, і ось уже кілька років спостерігаю, як невістка Світлана ставиться до своєї пасербиці, доньки мого сина Віктора від першого шлюбу. І знаєте, мені неприємно це бачити.
Моєму онукові, маленькому Данилкові, три роки. Він мій світлий промінчик, такий же веселий і жвавий, як і його батько у дитинстві. А ось його старшій сестрі, Софійці, сім.
Вона дуже добра і чуйна дівчинка, хоча доля її і не балує. Софійка народилася від першого шлюбу Віктора. Її мама, Олена, виявилася не найкращою дружиною для мого сина, але він завжди любив свою донечку. Навіть після розлучення робив усе, аби підтримувати з нею стосунки.
Коли Віктор познайомив мене з майбутньою невісткою Світланою, я подумала, що вона буде гарною дружиною і турботливою матір’ю для Софійки. Але з часом я зрозуміла, що Світлана бачить у Софійці більше тягар, ніж дитину, яка потребує любові та уваги.
Спочатку мені здалося, що Світлана просто не знає, як поводитися з дитиною. Вона вела себе холодно, майже не розмовляла з дівчинкою, коли та приїздила до них. Я намагалася пояснити, що Софійка відчуває її неприязнь, але Світлана лише відмахувалася.
“Я її не ображаю, а решта мене не цікавить”, – якось відповіла вона мені.
Дівчинка довгий час не могла звикнути до нового життя. Спочатку вона часто плакала, бо сумувала за мамою. Але згодом прив’язалася до свого маленького братика Данилка. І тут, здається, почалося найгірше.
Спочатку Софійка ревнувала до Данилка, як і всі старші діти. Але це нормально, думала я, це мине. І дійсно, з часом дівчинка полюбила братика, почала з ним гратися і навіть допомагати. Та замість того, щоб радіти, Світлана, здається, почала бачити в Софійці суперницю.
Наприклад, якщо Софійка малювала, Світлана обов’язково знаходила в її роботі “недоліки”. Якщо дівчинка гралася з Данилком, то завжди було: “Не чіпай малого!” або “Не заважай йому!” Софійка намагалася бути корисною, навіть допомагала мені на кухні, але Світлана завжди знаходила привід її присоромити.
Я неодноразово чула, як вона вигукувала на дівчинку за дрібниці: то чашку розбила, то щось не так сказала. Але якщо щось подібне робив Данилко – це одразу “ой, який ти в нас пустунчик!”
Мій син, на жаль, часто зайнятий роботою. Я знаю, що він дуже любить Софійку, але вдома він її рідко бачить. Він завжди вірив, що Світлана – хороша дружина і зможе полюбити його доньку. І хоча я намагалася з ним говорити, Віктор відмахується: “Мамо, це твої вигадки. Світлана добре ставиться до Софійки”.
Але ж якби він бачив, як дівчинка ховається в куток, коли Світлана сердита! Як її великі оченята наповнюються слізьми, коли невістка грубо її відчитує.
Я намагаюся бути для Софійки тією бабусею, якої вона заслуговує. Коли дівчинка приїздить до мене, я стараюся приділити їй максимум уваги: ми разом печемо пиріжки, читаємо казки, ходимо на прогулянки. І ви знаєте, вона розцвітає на очах!
Але щоразу, коли я повертаю її назад до Віктора і Світлани, у мене стискається серце. Дівчинка знову повертається в дім, де її не чекають. Я бачу, як вона закривається в собі, стає тихою і сумною.
Любі читачі, я пишу це, бо більше не знаю, що робити. Я намагалася говорити з невісткою – безрезультатно. Говорила з сином – він не хоче нічого чути. Софійка – це моя онука, я її люблю і хочу, щоб у неї було щасливе дитинство. Але чи маю я право втручатися?
Можливо, я десь помиляюся? Можливо, Світлана справді не хоче зла цій дівчинці, а я просто перебільшую? Але як тоді пояснити її поведінку?
Я звертаюся до вас із запитанням: як мені бути? Чи варто продовжувати боротьбу за Софійку, чи краще залишити все, як є?
Напишіть свої поради. Мені дуже важливо почути думки з боку.