Подарунок свекрухи для нашого маленького синочка мене не дуже порадував. Я взагалі не вірила ні в які ангели охоронці і тому подібне. Але прямо в очі це Василині Юріївні я не сказала, бо ще образиться, для чого мені лишні клопоти. Я поставила картину з тим ангелом біля ліжечка з Максимом в надії, що все ж в нашому домі знайдеться на неї місце. Та вночі сталося те, що змусило мене її повісити прямісінько над ліжечком сина. Я досі в подиві від всього, що ми пережили
Я схопилася серед ночі з відчуттям, що щось не так. І це врятувало мою дитину.
Ми з чоловіком завжди любили затишок рідного дому, теплі сімейні свята й розмови про дитинство. Але цей рік став для нас особливим: народився наш маленький Максимко. Ми готувалися до цієї події, як тільки могли: читали книжки, облаштовували дитячу, вибирали ім’я. Все здавалося таким новим, магічним і водночас складним.
Та ніч, коли я зрозуміла, наскільки крихким може бути життя, залишила слід у моїй душі назавжди.
– Олю, я принесла сюрприз для Максимка, – сказала моя свекруха Василина Юріївна, переступивши поріг із великим пакунком у руках. Її очі світилися від гордості.
Я знала, що вона любить робити подарунки. Василина Юріївна була доброю жінкою, хоч і мала свої особливості – обожнювала розповідати про ангелів-охоронців, які, за її словами, завжди нас захищають.
– Ну що ж, відкриваймо, – сказала я, посміхаючись.
У пакунку виявилася велика картина: ангел у білосніжному вбранні, розкривши крила, оберігав двох дітей, які йшли вузькою стежкою. Картина була яскравою, але… надто кітчевою для нашого спокійного інтер’єру.
– Це для Максимка. Повісьте біля його ліжечка. Ангел оберігатиме його вночі, – з ентузіазмом сказала Василина Юріївна.
Я не хотіла образити її, тому кивнула. Картина залишилася стояти біля стіни в дитячій, і я планувала подумати, куди її подіти пізніше.
Як і більшість новонароджених, Максимко часто прокидався вночі. Тримісячне маля вимагало уваги, і я звикла недосипати. Але нічого не могло замінити того відчуття щастя, коли я тримала його на руках, вдихала запах його м’якого волоссячка й бачила, як він посміхається уві сні.
В ту ніч я лягла спати раніше. Чоловік, Борис, довго працював, тому теж відпочивав, ледве торкнувшись подушки. У кімнаті було тихо, лише чути було легке сопіння Максима з сусідньої кімнати.
І раптом я прокинулася.
Мене ніби штовхнула невидима сила. Серце забилося швидше, і я навіть не зрозуміла, що сталося. Але всередині мене щось говорило: “Іди перевір малюка”.
Я встала й побігла до дитячої. Те, що я побачила, зупинило мій подих: Він не ворушився і мав дивний колір обличчя.
– Боже, тільки не це! – вигукнула я, схопивши його на руки.
Мені здавалося, що час зупинився. Все, що я знала про першу допомогу, вихором пролетіло в голові. Я нахилила його вперед і обережно похлопала по спині. І тільки коли він зробив перший вдих і почав плакати, я зрозуміла, що все обійшлося.
Моє серце калатало, а сльози текли по щоках. Борис прибіг до кімнати, побачив нас і відразу обійняв.
– Що сталося? – спитав він, ледве стримуючи паніку.
– Він… він не міг дихати. Але тепер усе добре, – відповіла я, обіймаючи Максимка ще міцніше.
І тільки тоді я помітила ту саму картину. Ангел дивився на мене, і мені здалося, що його очі блищать якимось особливим світлом. Я не могла пояснити це, але відчула, ніби він дійсно був поряд цієї ночі.
Я сіла на ліжко, тримаючи малюка на руках, і подумала про всі ті історії, які розповідала Василина Юріївна. Вони завжди здавалися мені вигадками, але тепер… Я не знала, що думати.
Наступного дня я подякувала свекрусі за картину. Вона була така щаслива, коли дізналася, що ми повісили її біля ліжечка Максимка.
– Я знала, що цей ангел буде захищати його, – сказала вона.
Я не стала сперечатися. Можливо, це був збіг. Можливо, моє материнське серце просто відчуло небезпеку. Але в ту ніч я зрозуміла, що справжні дива трапляються.
А тепер я хочу звернутися до вас, дорогі читачі. Ви коли-небудь відчували щось подібне? Можливо, у вашому житті були моменти, коли все вирішувала інтуїція, випадковість чи навіть щось, що важко пояснити словами?
Поділіться своїми історіями. Адже іноді ми всі потребуємо нагадування, що дива бувають. І, можливо, наші ангели-охоронці завжди поряд, навіть якщо ми не помічаємо їхньої присутності.