Коли за мамою закриваються двері – я видихаю з полегшенням. Ніколи не могла подумати, що буду не рада власній мамі в своїй оселі, але так є. Кожен візит матері для мене — випробування, і я рахую хвилини до моменту, як за нею зачиняються двері.
Коли я ще була дитиною, мама була для мене всім. Вона — приклад витримки, сили і впевненості.
Тато від нас пішов, коли я була зовсім маленька, він віддав мамі квартиру, а натомість не платив аліменти, тому мама багато працювала і забезпечувала мене і себе всім необхідним.
Я завжди вважала, що ми з нею маємо особливий зв’язок. Я старалася догоджати мамі у всьому і підтримувати її.
Але чим старшою я ставала, тим більше відкривала для себе саму з іншої сторони. З роками я почала помічати, що її присутність у моєму житті не завжди приносить спокій чи радість.
Мама — людина з сильним характером. Вона звикла тримати все під контролем і вирішувати, що краще для всіх, навіть якщо це йде врозріз із бажаннями інших.
Зараз я вже сама доросла заміжня жінка, але щоразу, коли мама приходить до нас у гості, я наче повертаюся до свого дитинства, коли мене критикували за неправильний вибір одягу чи несмачний борщ.
Коли мама заходить у квартиру, її погляд миттєво починає все оцінювати.
— Тю, у тебе ще ті старі штори? Я ж казала, що сині краще пасуватимуть! — каже вона, навіть не знявши пальто.
Або:
— У тебе тут пил на полицях. Як ти так живеш?
Вона не сидить і хвилини. Як тільки заходить, одразу починає “наводити порядок”.
Їй не подобаються мої методи виховання дітей, спосіб ведення господарства, навіть наш сімейний уклад.
Нещодавно вона гостювала у нас три дні. І це був справжній тест на витримку.
З першого ранку мама заявила, що наш сніданок неправильний, і почала готувати “як треба”. Замість моїх млинців з сиром і родзинками на столі виникла яєчня на салі.
В обід вона розкритикувала мого чоловіка, мовляв, він недостатньо приділяє увагу своїй зовнішності. А ввечері вирішила поговорити зі мною про те, що “пора б худнути, бо чоловік може втратити інтерес”. І це після її яєчні!
Чесно кажучи, я ледве стримувала сльози. Мій чоловік намагався уникати конфліктів, але я бачила, як його дратує ця нав’язливість.
А найбільше мене розчарувало те, що мама ніколи не питає, як я почуваюся, як справи у онуків. Всі розмови крутяться лише навколо того, що в моєму житті “не так” і як це “виправити”.
Після останнього її візиту я довго думала. Чому так? Чому мама, яку я люблю і яка так багато зробила для мене, стала людиною, яку я ледве витримую у своїй оселі?
І я зрозуміла, що це не лише її провина.
Мама живе у своєму світі, де контроль і критика — це її спосіб турботи. Вона так звикла. Але я вже доросла і хочу іншого. Хочу тепла, прийняття, розуміння, яких, на жаль, від неї не отримую.
Наступного разу, коли вона прийде, я маю намір спокійно, але твердо сказати:
«Мамо, я ціную твою думку, але хочу, щоб ти поважала мій простір і мій вибір.»
Це буде важко, але я розумію, що маю навчитися відстоювати себе. Бо якщо я не зроблю цього зараз, то далі все буде тільки гірше і складніше. А я хочу жити у гармонії — і з мамою, і з собою.
Можливо, хтось з вас має схожий досвід складних стосунків з мамою, я буде вдячна, якщо поділетеся якимись порадами.
Фото – авторське.