Осінню курточку чоловіка я планувала випрати, тому й перевірила його кишені, бо мало чого. Просто так я ніколи не рилась у речах Володі, бо повністю йому довіряла. Та замість “пару гривень” там мене чекала записка від якоїсь Іри. Стільки років спільного життя коту під хвіст. Як тепер тільки дітям все пояснити. А найгірше в цьому випадку, вік цієї мадам
Я подарувала чоловіку трьох дітей. Ми так багато працювали, що й не мали часу на суперечки. Згодом діти пішли з дому, і все почало руйнуватися: Володя зустрів якусь дамочку на стороні. Я до останнього не хотіла розбивати сім’ю через один “промах чоловіка”, але потім я дізналася, скільки цій мадам років і взялася за голову
– Володю, я запитую востаннє: скільки їй років? – мій голос тремтів, а очі палали від сліз, які я не могла стримати.
Володя мовчав. Він дивився на мене так, ніби сподівався, що я сама відпущу цю тему. Але я не збиралася. Мовчання тільки підливало масла у вогонь.
– Вісімнадцять? Двадцять? Вона молодша за нашу Оленку, чи не так? – не стрималася я.
Його мовчання було відповіддю. І цей момент став останньою краплею, що зруйнувала наш шлюб.
Я і Володя прожили разом двадцять три роки. Ми познайомилися ще у школі, а одружилися одразу після університету. Наше життя було простим, але щасливим: ми відремонтували стару хату моїх батьків, виховали трьох дітей, пережили всі життєві негаразди разом. Здавалося, що наша родина – це фортеця, яку нічого не зможе зруйнувати.
У нас не було розкішного життя, але було все необхідне: Володя працював будівельником, я вела бухгалтерію для місцевих підприємців. Ми обидва трудилися заради дітей, і ці роки пройшли у метушні та постійній роботі. Здається, навіть сперечатися ми не встигали – у нас не залишалося на це сил.
Але коли діти виросли і залишили дім, все змінилося. В хаті стало тихо, і ця тиша наче підкреслила відстань між нами. Володя все частіше затримувався на роботі або йшов до друзів, а я залишалася сама.
Спочатку я списувала це на втому чи бажання відпочити, але невдовзі помітила зміни. Він став обережнішим зі своїм телефоном, іноді зникав вечорами, пояснюючи це «терміновими справами». Мені не хотілося в це вірити, але серце підказувало, що щось не так.
Одного разу, коли я прала його куртку, з кишені випала записка. На ній було написано лише: «Дякую за чудовий вечір. Твоя Іра».
Ця записка стала підтвердженням моїх підозр. Я не знала, як реагувати. Коли запитала Володю прямо, він спершу заперечував, але згодом зізнався.
– Христино, це була помилка. Я сам не знаю, як це сталося. Я не хочу руйнувати нашу сім’ю, – говорив він, сидячи переді мною з розгубленим виглядом.
Я тоді вирішила дати йому шанс. Ми домовилися про «паузу» у стосунках, щоб кожен мав час подумати, що для нас важливо. Ми жили під одним дахом, але окремо: я облаштувала собі кімнату на другому поверсі, а він залишився в нашій спальні.
Я вірила, що ми зможемо все виправити. Але кілька тижнів тому я знайшла фотографію, яка змінила все.
На ній був Володя, обіймаючи молоду дівчину. Вони сміялися, виглядали щасливими. Я одразу зрозуміла: це Іра. І найгірше – вона виглядала як дівчинка. Молодша за нашу доньку Оленку, якій тоді було 22.
Це був ляп, якого я не могла перенести. Я почувалася погано. Ми прожили разом стільки років, я віддала йому свою молодість, своє здоров’я, а він… Він обрав юну дівчину, яка могла б бути його дочкою.
Я сиділа на підлозі, тримаючи цю фотографію в руках. Сльози текли без зупину, я не могла дихати. Саме в такому стані мене знайшов Володя.
– Христино… – тихо сказав він, коли побачив, що я тримаю.
– Як ти міг? Вона ж дитина! – вигукнула я, не в силах стримати емоції.
Він спробував щось пояснити, але я не слухала. Усе було сказано його вчинками.
Я подала на розлучення. Не знаю, чи це було правильним рішенням, але я не могла пробачити зради. Особливо після того, як дізналася, хто була ця дівчина.
Тепер я залишилася сама у великій хаті, де колись лунали дитячі голоси. Я часто думаю про те, що було неправильно у нашому шлюбі, що привело нас до цієї точки. Чи могла я зробити щось інакше? Чи винен тільки Володя?
Дорогі читачі, що б ви зробили на моєму місці? Чи правильно я вчинила, розірвавши наш шлюб, чи мала б пробачити? Чекаю ваших порад і думок. Можливо, вони допоможуть мені зрозуміти, як рухатися далі.