Uncategorized

Я розумію, що сестра доглядала обох батьків до останнього, але це не привід хату в селі віддавати під її контроль. Правильно буде просто користуватись нею, як дачею нам всім. Але перед очима брата лише гроші та вигода, сестра також добра. А що я? Я живу в Канаді, маю хороші гроші, але також хочу розуміти, що в Україні мені буде де переночувати. Закінчилось все тим, що ні з братом ні з сестрою я не розмовляю. А недавно подзвонила сусідка з села, і повідомила, що хата згоріла

Я розумію, що сестра доглядала обох батьків до останнього, але це не привід хату в селі віддавати під її контроль. Правильно буде просто користуватись нею, як дачею нам всім. Але перед очима брата лише гроші та вигода, сестра також добра. А що я? Я живу в Канаді, маю хороші гроші, але також хочу розуміти, що в Україні мені буде де переночувати. Закінчилось все тим, що ні з братом ні з сестрою я не розмовляю. А недавно подзвонила сусідка з села, і повідомила, що хата згоріла.

Коли не стало батьків, ми з братом Іваном та сестрою Людмилою зібралися біля батьківської хати.

Пам’ятаю, як ми стояли на порозі, дивлячись на знайомі кімнати, і кожен з нас відчував тугу та втрату. Але разом з тим, у повітрі витало відчуття якоїсь невизначеності.

Ми розуміли, що тепер нам потрібно вирішити, що робити з цим домом, який був для нас усіх таким рідним.

Я, як наймолодша, завжди відчувала особливий зв’язок з цим місцем. Тут ми проводили всі літні канікули, бігали босими ногами по траві, лазили по старому фруктовому саду. Пам’ятаю, як бабуся пекла нам пиріжки, а дідусь розповідав казки. Цей будинок був для мене символом дитинства, безпеки та любові.

Іван, навпаки, завжди був більш прагматичним. Він бачив у хаті не стільки спогади, скільки фінансову цінність. Він мріяв продати її і вкласти гроші в свій бізнес.

Людмила ж, яка доглядала батьків у останні роки їхнього життя, відчувала себе господинею цього дому. Вона вважала, що саме вона має право вирішувати його долю.

Сперечання почалися майже відразу. Кожен з нас тягнув ковдру на себе, намагаючись довести свою правоту. Ми згадували старі образи, пригадували, хто що зробив для батьків.

Здавалося, що ми забули про все хороше, що було між нами, і зосередилися лише на негативі.

Особливо гострими були суперечки щодо ділянки землі, що прилягала до хати. Іван хотів її продати під забудову, а Людмила мріяла облаштувати там дерев’яний літній будиночок.

Ми годинами сперечалися, вигукували один на одного, але так і не змогли знайти компромісу.

Згодом, наші стосунки погіршилися настільки, що ми перестали спілкуватися. Кожен з нас пішов своєю дорогою, несучи в серці біль і розчарування.

Я відчувала себе зрадницею, адже саме я спровокувала цей конфлікт. Я намагалася забути про все, що сталося, але спогади про нашу “бурю” не давали мені спокою.

Минуло багато років. Іван став успішним бізнесменом, Людмила вийшла заміж і народила дитину, а я побудувала кар’єру в Канаді. Але “дірки”, завдані тієї літньої ночі, так і не загоїлися. Ми більше ніколи не розмовляли.

Одного разу я дізналася, що батьківська хата згоріла. Пожежа виникла через несправну проводку. Я відчула, що частинка мене відійшла разом з нею.

Мені було шкода не стільки хати, скільки тих спогадів, які були з нею пов’язані. Я шкодувала, що ми не змогли зберегти сімейні стосунки.

Ця ситуація стала для мене уроком. Я зрозуміла, що матеріальні речі ніколи не замінять людських стосунків. І що найважливіше в житті – це сім’я та друзі.

Як налагодити родинні зв’язки? Як пересилити себе і попросити у брата і сестри пробачення? Чомусь, я поки не можу піти на цей крок…

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.