Я коли побачила накритий стіл у невістки, хряснула дверима, розвернулася і пішла. Не сказала ні слова. Словом, не могла – сльози підступили до горла. Не було жодної страви, яку я люблю.
Наступного дня я все ж вирішила зателефонувати свасі, мамі Лесі. Розмова була важка.
— Ганно, що сталося? — здивувалася вона, коли почула мій голос.
— Олю, я просто не витримала, — сказала я. — Це вже не вперше. Леся зовсім не рахується зі мною.
— Що ти маєш на увазі? — обережно запитала сваха.
— Усе! Я прийшла на день народження онука, а там ніби для мене й місця не знайшлося. Гості — всі її друзі, родичі, навіть сусіди. А я наче стороння.
Сваха спробувала заспокоїти:
— Ну, може, то випадковість? Зараз молоді такі — вони не завжди думають про старше покоління.
— Олю, які випадковості? — не втрималася я. — Це вже роками так. Я стараюся, готую, пропоную допомогу, а вона мене ігнорує!
Коли мій син Ігор привів Лесю до нас, я була рада. Спокійна, вихована дівчина, яка й слова зайвого чи грубого не скаже. Я тоді подумала: «От ідеальна невістка».
Але після весілля щось змінилося. Спершу це були дрібниці. Леся рідко телефонувала, відповідала сухо, наче з ввічливості і сама першою розповісти про свої справи ніколи не дзвонила.
Коли народився мій онук Назарчик, я думала, що все зміниться. «Ну ось тепер ми точно зблизимось», — гадала я. Але стало тільки гірше.
На перший день народження Назара я приготувала свій коронний торт, який завжди був на наших святах. Принесла його з гордістю, а Леся лише сказала:
— Ой, мамо Ганно, дякую, але ми замовили торт у кондитера.
Мене це образило. Але я змовчала. Не хотіла кнфлікту.
Цього разу я вирішила зателефонувати Ігорю. Хотіла зрозуміти, що я зробила не так.
— Ігорю, скажи чесно, чому Леся мене уникає? Чому вона так холодно до мене ставиться?
Він зітхнув, якось довго мовчав, а тоді сказав:
— Мамо, Леся не хоче тебе образити, але їй важко і неприємно, коли ти втручаєшся в наші справи.
— Втручаюся? — перепитала я. — Я ж тільки допомогти хочу!
— Я знаю, мамо, — відповів він. — Але іноді ти занадто активна. Леся це сприймає як контроль.
Мене ці слова ошелешили. Я ж хотіла, щоб у нас була дружня сім’я. Чому мої старання виглядають як втручання?
Я вирішила поговорити з нею особисто. Наступного дня запросила Лесю на чай.
— Лесю, я хочу зрозуміти, що між нами не так? — запитала я прямо.
Вона трохи знітилася, але відповіла:
— Мамо Ганно, я вас поважаю, але мені не подобається, коли ви постійно щось пропонуєте чи радите. Я хочу, щоб ми з вашим сином самі вирішували, як і що робити.
— А я хочу бути частиною вашого життя! — вигукнула я.
— Ви і є частина, — сказала вона тихо. — Просто дайте нам трохи простору.
Після цієї розмови я багато думала. Може, я справді іноді занадто напираю на них? Але хіба я не маю права бути поруч із сином, онуком? Я просто хочу, щоб наша родина була дружною, щоб нас об’єднували не тільки родинні звязки, а й щось більше.
Тепер я не знаю, як діяти далі. Може, справді дати їм більше свободи? Але чи не буде це виглядати так, наче я їх покинула? Чи не віддаляться вони від мене ще більше?
Не уявляю, як так спокійно живе сваха взагалі в іншій області і не бере участі в житті дітей.
А як би ви вчинили на моєму місці?
Фото – авторське.