Дуже прикрі і несподівані вийшли у мене ці новорічні свята. Я приїхала до невістки із сина, у яких аж троє діток. Хотіла побути з ними, допомагати їм, але вийшло так, що мені довелося повернутися додому. А все сталося так безглуздо насправді.
Я приїхала, побула вже тиждень, щось невістці допомагала, хоча, відверто кажучи, вони чудово справляються і без мене. Діти доглянуті, порядок є, але мене одне зачепило — Олена, невістка моя, майже нічого не готує. Ну от взагалі.
Інколи може щось зварити, але переважно — супчик простенький, макарони з сосисками, або ж пельмені чи котлети напівфабрикати. А син, коли приїздить додому з роботи, привозить готову їжу: салати, запечену курку, різні страви з кулінарії.
Знаєте, я все це списувала на втому, бо троє дітей — це ж не жарти. Але прибирати до них приходить якась жіночка, а діти в школу й садочок ходять. Я подумала, що з таким графіком можна хоча б спробувати трохи більше готувати, правда ж?
Але от коли сталося те, через що я й поїхала, — я була просто вражена. Подзвонив мені син і каже:
— Мамо, сьогодні ввечері до нас прийдуть двоє моїх колег — один наш кум, а інший хороший друг сім’ї. Буде невеличка вечеря.
Ну, думаю, чудово. В голові вже уявляю, як Олена займеться підготовкою: накриє гарний стіл, зварить борщ, запече щось у духовці.
Аж ні. Олена працює за комп’ютером, як зазвичай, а потім бере дітей, сідає в машину й їде на прогулянку. Я мовчу, думаю, можливо, привезе щось із магазину. Але коли вона повертається, в її руках — лише дитячий одяг із розпродажу.
Я питаю:
— Олено, а що на вечерю готуватимеш?
Вона спокійно відповідає:
— Та нічого, Андрій усе привезе.
Тут я аж заціпеніла. Як це «нічого»? А гості? Це ж чоловіки! Їх треба зустріти з гарячим, з теплом!
Увечері, коли приїхав син із гостями, вони занесли до хати купу коробок і пакетів. Там були готові страви: якісь салати — олів’є, грецький із сиром фета, нарізка м’ясна, рулети з лаваша з червоною рибою.
На гаряче — курячі гомілки з травами, картопля запечена, а ще якийсь рататуй із баклажанів. Десерт — пляцки різні, кремовий торт.
А Олена? Олена вся причепурена, у легенькому платті, з макіяжем, ніби сама гостя. Стоїть, усміхається, ніби все так і треба.
Андрій із гостями самі почали накривати на стіл. Я сиджу на дивані й дивлюся, як вони тарілки розставляють, прибори кладуть, напої у графіни переливають. Олена ж лише подала кілька склянок і сіла за стіл.
За столом вона мило розмовляла з гостями, ніби й не в її домі це все відбувається. Коли діти швиденько поїли, син їх відправив у кімнату гратися, і знову ж таки сам прибирав зі столу.
Після вечері гості ще довго сиділи, розмовляли, сміялися. А коли вони пішли, знаєте, що було далі? Олена сказала:
— Я йду вкладати дітей, а ти посуд помий, будь ласка.
І пішла. А син залишився на кухні мити гору тарілок, бо в них, як виявилося, посудомийка тимчасово зламалася.
Наступного дня я вже не витримала. Говорю до Олени:
— Олено, це ж неприйнятно. Ти ж господиня дому, як ти могла так просто сидіти, нічого не зробивши? Це ж не твої гості мали накривати на стіл і прибирати. Ти мене дуже розчарувала я дружина мого сина.
Вона спокійно подивилася на мене й відповіла:
— Мамо, у нас з Андрієм такий розподіл обов’язків. Я працюю, він теж, обоє заробляємо, а ще дітьми займаюся. Але гості — його ідея, то й стіл — його турбота.
Я просто не могла зрозуміти цього. Хіба так має бути? Ввечері сталося найсумніше і непередбачуване, я такого навіть уявити не могла! Андрій підійшов до мене й тихо попросив:
— Мам, ми вважаємо, що ти маєш все ж таки поїхати додому. МИ тобі дамо подарунки і гроші на квитки, так буде для всіх краще.
Мені було так сумно. Їду оце в потязі, а перед очима все це стоїть. Ну як так? Що далі буде з їхньою родиною, якщо вони так живуть?
Фото – авторське.