Ірина разом із чоловіком завжди жили добре, як кажуть, жили, наче пани. Одружилися вони ще молодими, одразу після закінчення інституту. Спочатку навчалися в Івано-Франківську, але згодом Олександр вступив до аспірантури в Києві. Ірина навіть не вагалася, коли перспективний одногрупник Олександр запропонував їй переїхати з ним.
Весілля влаштували розкішне – обидва молодята походили з заможних родин, і батьки не пошкодували коштів. Сьогодні Олександра вже немає шість років, але Ірина досі згадує їхнє розкішне весілля, хоча відтоді минуло 45 років.
Коли вони переїхали до Києва, обидві родини допомогли молодим: склалися й купили їм однокімнатну квартиру. Це стало їхнім стартом. Кар’єра Олександра стрімко розвивалася, і через п’ять років вони замінили маленьку квартиру на простору трикімнатну. Ірина теж не залишилася осторонь – вона викладала українську мову в столичному інституті.
Ірина, яку тепер усі кликали Іриною Олегівною, завжди цінувала вишуканість і елегантність. Навіть у її словах звучала витонченість, але поруч із цим часто з’являлося зверхнє ставлення до тих, хто не мав такого статусу.
Сина Богдана Ірина ростила в атмосфері досконалості. Він мав усе найкраще: престижний дитячий садок, елітну школу, найкращі гуртки й секції, стильний одяг і подорожі. Богдан став центром її всесвіту.
Після 28 років у Києві подружжя вирішило повернутися до Івано-Франківська. Олександру запропонували чудову посаду, тому вони нічого не втратили. Єдиною умовою Ірини для переїзду було придбання великого будинку за містом. Олександр виконав прохання – вони придбали триповерховий будинок, який перевершив усі очікування Ірини.
Богдан залишився жити у трикімнатній квартирі в Києві, але часто приїжджав до батьків. Одного разу він заявив, що має наречену й збирається одружитися. Ірина була впевнена, що обраницею є багата київська дівчина. Проте, коли син привіз Зоряну, Ірина впізнала її як доньку прибиральниці зі свого інституту.
Ірина категорично відмовилася благословити шлюб. Але Богдан залишився непохитним. Він не міг забути Зоряну відтоді, як зупинив машину, щоб підвезти її з важкими сумками. Його не хвилювало, що вона з багатодітної родини – він вірив, що разом вони подолають будь-які труднощі.
Щоб змусити сина відмовитися від шлюбу, Ірина пригрозила забрати квартиру. Але це не вплинуло на Богдана. Молодята одружилися й переїхали до Харкова, де Богдан отримав хорошу роботу.
Олександр намагався вмовити дружину змінити своє ставлення, але Ірина залишалася непохитною. Через це вона втратила зв’язок із сином, невісткою й онуками.
Після смерті чоловіка Ірина почувалася самотньою у великому будинку. Вона багато разів брала телефон, щоб подзвонити синові, але гордість не дозволяла.
На Великдень Ірина накрила стіл і залишилася обідати на самоті. Та раптом вона почула голоси за вікном. На подвір’ї стояв Богдан із Зоряною та онуками.
Ірина зрозуміла, що ніякі гроші не замінять родинного тепла. Діти пробачили їй, і тепер у них все буде добре.