– Оленко, а ти овочі перед тим, як класти в салати й у страви, обробила господарським милом з антисептиком? Я застигла, як вкопана, з тарілкою в руках.
– А фрукти, овочі ти потім обдала кип’яченою водичкою? – додала вона з таким серйозним обличчям, ніби це було питання життя, і це був лиш початок.
Свекруха приїхала з Італії погостювати у нас і відсвяткувати свята у своїй квартирі.
Прийшла вчора до нас у гості. Я старалася, накрила стіл, наготувала різних страв, салатів, запитувала у чоловіка, що вона любить, бо я з нею добре не знайома. Ми бачилися тільки на нашому з Ігорем весіллі, і тоді вона здавалася дуже милою.
А тут приїхала – і якось одразу було відчуття, що попереду мене чекає чимало “цікавого”.
Свекруха, Таїсія Степанівна, сіла за стіл, уважно оглянула все, що стояло на ньому, й навіть нахилилася, ніби принюхуючись. І тут вона каже:
– Оленко, а ти овочі перед тим, як класти в салати й у страви, обробила господарським милом з антисептиком?
Я застигла, як вкопана, з тарілкою в руках.
– А фрукти, овочі ти потім обдала кип’яченою водичкою? – додала вона з таким серйозним обличчям, ніби це було питання життя.
Моя щелепа майже відвисла, а Ігор, який сидів поруч, миттєво втупився в телефон, роблячи вигляд, що нічого не чує.
– Ви знаєте, – відповіла я, намагаючись не втратити контроль, – я, звісно, все мила. Обробляла, як ви любите.
Я збрехала, бо хто б міг подумати, що овочі треба мити господарським милом, а фрукти – кип’ятком!
Але ж свята мають бути святами, і я не хотіла починати наші стосунки з суперечки.
– Добре, – сказала вона, – але як будеш робити наступного разу, дай мені знати. Я тобі покажу, як правильно.
Потім вона вивчила тарілки з моїми салатами.
– А що це? Олів’є? – запитала вона. – У вас тут італійського соусу немає? Бо майонез не можна їсти.
– Ми купуємо хороший якісний натуральний майонез, – спробувала я запевнити маму чоловіка, але мені здається, що вона мені не повірила.
– Ну, ви зрозуміли, – вела далі свекруха, ігноруючи мій тон. – В Італії все зовсім інакше. Я там вже стільки років живу, що мій організм українське їсти не може. А ці ваші ковбаси! Ні, ні. Я просто вип’ю чай.
Чоловік нарешті підняв голову.
– Мамо, ну ти ж сама сказала, що скучила за нашими стравами, – сказав він.
– Ну, скучила, – погодилася вона. – Але не настільки, щоб ризикувати здоров’ям.
Мені було смішно й сумно водночас.
На цьому її претензії не закінчилися. Вона піднялася з-за столу, щоб оглянути кухню.
– У тебе тут не так розставлено. Я тобі покажу, як організувати місце. В Італії кожен сантиметр має своє значення.
Потім вона зайшла в спальню й побачила нашу постільну білизну.
– У вас пральна машина не сушить білизну до кінця? – запитала вона, обмацуючи ковдру. – Ігорю, чому ти не купиш їй нормальну? У мене в Італії така сушка!
Я почала глибоко дихати, щоб не вибухнути.
А потім вона наполягла, аби я зробила їй каву. Коли я принесла їй чашку, вона понюхала й сказала:
– Це не італійська кава. Немає аромату. Наступного разу скажи мені, я привезу.
На цей момент моє терпіння почало вичерпуватися.
– Таїсія Степанівна, – почала я. – Може, вам просто переїхати до нас, щоб усе зробити “як треба”?
Вона сприйняла це буквально.
– Та я б із радістю, Оленко. Але ж мої звички тут ніхто не витримає. Ви звикли до простішого життя.
Чоловік помітив, що я червонію.
– Мам, – сказав він. – Ми так раді, що ти приїхала, але, може, ми всі просто посидимо і поговоримо по-родинному?
Вона зітхнула, подивилася на нього й відповіла:
– Синку, ну що ти хочеш? Я ж лише хочу, щоб у вас усе було добре.
Свекруха поїхала через три дні. Я й досі приходжу до тями. Але тепер я точно знаю: до наступного її приїзду у нас у домі все буде ідеально. Ну, або майже.
Фото – авторське.