– 5 тисяч гривень ти щодня кладеш мамі на стіл на її розваги, Тарасе! Чи це не занадто??? Я на себе і дітей стільки за тиждень не витрачаю! А вона сільська жінка, а тут у нас на широку ногу розігналася!
Я просто в якійсь прострації від поведінки своєї свекрухи. Ну, і свого чоловіка також. У нас двоє діток, ми переїхали недавно в нову квартиру, живемо в містечку під Києвом.
І до нас на свята приїхала його мама Леся Михайлівна з села з іншої області. По телефону мені казала, що приїде до нас, буде мені з дітками допомагати, адже я працюю віддалено, щоби скоріше допомогти чоловіку виплатити кредит за квартиру. І ось приїжджає свекруха.
Виділили ми їй окрему кімнату, дітей забрали до себе в кімнату. І ось я бачу, як щодня вона – яке там допомагати – зривається зранку. Чоловік їй кожного дня по 5 тисяч гривень лишає. І вона оце по салонам, по масажам, по супермаркетам.
Я не витримала на третій день. Кажу Тарасу:
– Що це таке? У тебе зайві гроші, мамі щодня по 5 тисяч гривень давати?
Він у відповідь:
– Мама все своє життя прожила в селі, має право відпочити в місті.
А я, знаєте, дивлюся, що вона так гарно орієнтується. Жодного разу мене не запитала, як до косметолога потрапити, чи ще кудись.
Мотається сама, якихось тут знайомих собі вже знайшла. Я просто, якщо чесно, не можу оговтатися від цієї ситуації.
Ранок. Кухня. Я готую дітям сніданок, а свекруха з’являється у новенькому костюмі.
— Доброго ранку, Оленко, — весело вигукує вона, відкриваючи холодильник і дістаючи пляшку холодного апельсинового соку. — Ну що, як твої справи?
— Доброго ранку, Лесю Михайлівно, — стримано відповідаю. — У мене справи такі самі, як і вчора. Працюю, з дітьми займаюся. А ви як?
— Ой, чудово! — вона всілася за стіл, відхилившись назад і демонструючи абсолютно задоволену посмішку. — Вчора з Галиною Миколаївною в спа ходили, потім в кафе. Така паста там була, ой, ти б спробувала!
— А хто така Галина Миколаївна? — питаю, намагаючись зрозуміти, коли в неї з’явилося стільки знайомих у нашому містечку.
— Ой, це ж сусідка з вашого будинку. Ми в ліфті познайомились. Така приємна жінка! Вона ще казала, що її донька теж працює віддалено. Може, познайомишся? — вона хитро прижмурила очі.
— Ага, дякую, подумаю, — відповідаю, намагаючись зберегти спокій.
Поки ми говорили, до кухні зайшов Тарас. Побачивши маму в новому вбранні, він тільки посміхнувся:
— Мамо, ви сьогодні виглядаєте просто супер!
— Ой, синку, дякую, — відповідає вона, а потім звертається до мене. — Тарасик такий добрий, так піклується про мене. Я ніколи в житті не дозволяла собі того, що зараз. А все завдяки йому.
Мене аж пересмикнуло.
— Тарасе, ти взагалі розумієш, що це все трошки дивно? — вирвалось у мене.
— Що саме дивно? — запитав він, навіть не дивлячись у мій бік, бо набирав щось на телефоні.
— Твоя мама приїхала, обіцяла допомогти, а замість цього – оце, — я показала рукою на неї. — Кожного дня тільки розваги.
— Та нехай людина поживе для себе, — знизав плечима він. — Вона заслужила.
І тут у двері подзвонили. Відчиняю — стоїть кур’єр із букетом троянд і коробкою шоколаду.
— Для кого це? — питаю.
— На ім’я Леся Миколаївна, — відповідає кур’єр.
Свекруха, почувши це, аж підскочила зі стільця.
— Ой, це ж мій Андрій привіз! Такий уважний чоловік.
— Який ще Андрій? — ледве видавила я.
— Ой, то довга історія. Познайомлю вас колись!
Я стояла посеред кухні, дивлячись на свого чоловіка, який явно нічого не розумів, і на свекруху, яка вже обирала в телефоні новий манікюр.
Ясно одне: це будуть дуже довгі свята і фінансово виснажливі для нашої родини. Але що можу змінити?
Фото – авторське.